Тема: розповідь про допитливого хлопчика Володю, який любить мандрувати.

Головна думка: «О, це велика і прекрасна наука — про нашу землю. Зветься вона геологією».

Мета: заклик бути допитливими, досліджувати вплив природи і людини на лице землі.  

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (півтори сторінки) про подію (хлопчик приносить черепашки) з життя декількох персонажів (Володя, його сестричка Галинка і батько), що тривала недовго (один день).

Будова твору

План

1. Володя любить мандрувати.

2. Усе хоче знати хлопчик.

3. Ходив по дну морському.

4. Ото дивина!

5. Прекрасна наука – геологія.

Головний персонаж: хлопчик Володя.

Другорядні персонажі: сестричка Галинка, батько.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Володі

МАНДРИ ПО ДНУ МОРСЬКОМУ

    Над усе Володя любить мандрувати. Хлібом його не годуй, тільки пусти в ліс, у поле... А почнуться літні канікули — він і туди гайне, куди навіть не кожен дорослий дістанеться. І повертається з повним рюкзаком. І камінці в ньому всякі, і черепашки, і коробочки з найрізноманітнішими взірцями ґрунтів.

— Навіщо тобі оте все? — не раз, бувало, допитувалася в нього мати, витрушуючи з рюкзака немудру всячину після чергового по­вернення Володі з походів.

    Усе, що можна дізнатися про землю, на якій він живе, по якій повсякдень ходить, — усе хоче знати Володя. Щоб, як виросте, з пев­ністю братися за діло, котре припаде йому до душі ще змалку...

— То де, якими світами незнаними гасав ти сьогодні, мандрів­нику наш? — запитав якось батько, коли Володя стомлено опустив на підлогу свого нелегкого рюкзака.

— Ти й не повіриш, хоч і правду скажу, де був.

— Он як! А все ж? — зацікавився батько. А ще дужче Галинка — молодша Володина сестричка. Вона аж зіщулилася, аж дух затамувала.

— Ходив я, тату... по дну морському. Так-так! Не вірите? Тоді самі подивіться. Що оце таке, га? Цікаво?! Отож-бо.

     У Галинки очі аж горять. Дійсно, що то? Вона хоч і не бачила справжнього моря, проте знала: воно велике-превелике і таке глибоке, що й дна не дістати... А він, Володя, навіть ходив по ньому... Ото дивина!

    Тим часом батько уважно розглядав якісь черепашки...

— Справді, — сказав він згодом, — це не річкові, а таки морські черепашки. Себто мушлі з них. А були ж вони колись живі... Давно-давно! Багато мільйонів років тому. От і виходить, любий мій слідопите, що ми живемо зараз там, де колись дуже давно було море. О, це велика і прекрасна наука — про нашу землю. Зветься вона геологією. Вивчає ж геологія походження і будову землі, її природні багатства, що звуться корисними копалинами. Отже, Володя сам дійшов правильного висновку, що поверхня нашої землі не завжди була такою, якою ми бачимо її тепер... Земля повільно змінюється. Там, де колись було море, — тепер степи, ліси, навіть гори утворилися. А там, де були колись пустелі, — нині моря розлилися! Тільки вже не самі по собі, а люди їх створили. Отож — земля змінює своє лице не лише самотужки, а ще й люди їй допомагають.

Визнач головну думку оповідання Якова Михлика «Мандри по дну морському» (доведи словами з оповідання)

Земля змінює своє лице не лише сама собі, а ще й люди їй допомагають