Загрузка...

ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ (Майя Фролова)

   Сьогодні у мене день народження.

   Двері розчиняються. Нікого не видно. Раптом з-за дверей викочується опецькувате цуценя. Хтось підштовхнув його до мене. Воно падає на бік, задирає догори передні лапи. Дивиться чорними очицями. Живе! Справжнісіньке!

   Я кидаюсь до нього, хапаю на руки. Воно не виборсується, мабуть, утямило, що тепер — моє!

   Мама каже:

— Татові дякуй.

   Тато на роботі. Коли він прийде, я подякую йому! Вибігаю на балкон, піднімаю цуценя високо вгору — дивіться всі! А воно не скавулить, не боїться, таке гарне, смирненьке цуценятко.

   І тут на подвір'ї знялося ревище. Я здригнувся, ніби хтось зненацька підкрався до мене й дав штовхана. Хіба можна сьогодні плакати, в такий день?!

    Пускаю цуценя на підлогу — і гайда на подвір'я.

   Плаче Катя. Вона стоїть посеред майданчика, поруч — її молодші братик і сетричка. Вони допомагають їй рюмсати| 

— Ти чому плачеш? — питаю дівчинку.

    Вона відповідає не одразу, ще кілька хвилин реве щосили, тоді вгамовується: 

— Я стрічку загубила. Тільки вчора купили. Всі кущі обнишпорила  — ніде нема.  

   Через якусь стрічку я нізащо не став би плакати. Але Катю я розумію: всі в нашому будинку знають, що мама її сварить за найменшу дрібницю.

   Я мчу додому, налітаю на маму.

— Катька стрічку загубила! Онде в дворі плаче. Буде їй дома!

    Мама дістає з шафи стрічку. Я за ту стрічку й біжка до Каті. Та вона тільки зиркнула на неї і в руки не взяла.

— Зразу видно, що не моя, моя — блакитна...

   Що робити? Галопом біжу до Наталки, моєї однокласниці. Наталка витягає всі свої стрічки, серед них є блакитні. Тепер ми йдемо до Каті разом.

   Катя бере одну стрічку.

— Ця схожа... — одразу повеселішала вона.

    Як гарно, коли сяє сонечко, кружляють хмарки в ясному небі і ніхто-ніхто більше не плаче. І цуценя дибуляє по квартирі. І батьки в мене такі чудові. Ще й день народження у мене сьогодні!

      Найщасливіша я в світі людина!

  

Загрузка...