УРОК (за Гнатом Майстренком)

   Часто в розмовах можна почути приказку: сивий, як лунь. Але, мабуть, не всі знають, що воно таке — сивий лунь.

   Згодом я вичитав, що лунь — це хижий птах. Є їх кілька видів: польовий, степовий, болотяний і луговий. Та назва «сивий» найбільше пасує до польового луня. Старий самець має попелясто-сірі крила й спину, білу голівку, майже білий живіт.

   Навчившись відрізняти луня від інших птахів, я почав спостерігати, як він полює. І ось що помітив: він завжди вилітає в той самий час, дотримується облюбованого маршруту. Політ його доволі незвичайний — птах так рідко махає крилами, що здається ніби він дуже втомився й ось-ось упаде. А насправді лунь пильно вишукує здобич: мишей, ящірок, дрібних пташок.

   Якось блукав я в лузі. Сонце вже перестало припікати, але повітря було ще гаряче. Стомившись, я ліг горілиць і непомітно для себе задрімав.

     Прокинувся від пронизливого крику якоїсь пташки. Підхопився. Наді мною літали луні. Літали не безладно, а мовби трьома поверхами. Найвище, десь метрів зо сто над землею, летів старий досвідчений птах, трохи нижче — троє молодих, а ще нижче — стара самиця.

   Старий лунь вправно хапав із землі здобич, злітав угору і кидав її. Молоді луні намагалися зловити, але спочатку це їм не вдавалося. Тоді здобич підхоплювала самиця, що летіла нижче. Піймавши, вона підіймалася вгору, а самець займав її місце внизу, і навчання тривало далі. Нарешті один молодий лунь зумів упіймати здобич, і батько хутко почав шукати нову.

   Щодалі йому доводилось робити це частіше, все спритніше підхоплювали здобич діти. Та раптом у небі сталося щось дивне. Двоє кмітливіших молодих птахів щоразу ловили здобич, не даючи її третьому. Ніби насміхалися з його неповороткості. Тоді батько стрімголов кинувся вниз і відігнав бешкетників. Тепер засвоїти науку полювання мав третій лунь. На це витратили десь із півгодини.

   «Скільки ласки, суворості, наполегливості, терпіння, — подумалось мені, — потрібно батькам, щоб навчити дітей розуму».