Загрузка...

МАМИНІ КВІТИ (Борис Комар)

    Біля нашого будинку під вікнами є квітник. За квітами доглядає мама. Квіти у неї — як ні в кого. Хто йде мимо двору, неодмінно спиниться подивитися на них.

   Якось побачила мама, як сусідка викинула в'ялий, майже мертвий, але якийсь дивний кактус — самі колючі коржі. Принесла мама кактус додому, приготувала для нього ґрунт, посадила у череп'яний вазон і поставила на підвіконня у моїй кімнаті.

   Кактус не зразу ожив. Цілий місяць чи навіть більше видужував. А незабаром у нього на верхівці нові «коржі» з'явилися. Ніжні-ніжні й без колючих голок. Ми думали, що кактус після цього ще й зацвіте, бо в мами всі квіти завжди цвітуть. Але минули літо, осінь, зима, настала весна, а він чомусь не цвів. 

   І раптом, коли ми вже втратили всяку надію, я, прокинувшись рано-вранці, помітив на ньому невеликі, з квасолину, пуп'янки. Їх було багато, по кілька на кожному «коржі». Покликав маму. Слідом за мамою в кімнату зайшов тато. Ми стояли біля підвіконня, розглядали на кактусі пуп'янки і вгадували, які будуть квіти.

   Пуп'янки розпустились через тиждень. Уночі, коли ми спали. Квіти, як і пуп'янки, я побачив також перший і також рано-вранці.

    У вікні сяяло якесь диво: веселка — не веселка, новорічна ялинка —теж ні! Хіба що порівняєш з казковою жар-птицею. 

    Кактус зацвів незвичайно. Кожна квітка мала не один, а кілька кольорів. Вони видавалися просто казковими.

   Мама довго милувалася квітами. Потім узяла вазон і перенесла його на підвіконня в іншу кімнату, вікно якої виходило на вулицю.

— Навіщо це? — не зрозумів я.

— Щоб усі бачили, бо таке чудо не щодня зустрінеш...

    Цвів кактус усього три дні. І в ці дні на вулиці біля розчиненого вікна зупинялися перехожі й подовгу стояли — роздивлялися незвичайні квіти.

    Побачила кактус і наша сусідка. Вона одразу впізнала його і прибігла до мами.

— Лідо, Лідо, давай я його продам! Запевняю: добрі гроші матимемо...

Але мама лише посміхнулася і нічого їй не відповіла...

  

Загрузка...