ДІВЧИНКА, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ЗА ПРАВДУ (Тетяна Полякова)

    День був на диво погожий. Я присів у парку на лавочці і спостерігав за зграйкою снігурів, які скидалися на розсипані в снігу рум'яні яблука.

Дві гарненькі дівчинки посідали поруч зі мною.

— І ось, розумієш, — впевнено продовжуючи розпочату розмову, сказала дівчинка в пухнастій білій шапочці, — я вирішила завжди і у всьому говорити тільки правду.

— Ти молодець! — похвалила її інша дівчинка, у голубій шапочці і таких самих рукавичках. — Це ж не так просто.

— Ясно, непросто. Якось я не вивчила урок із природознавства і чесно сказала про це вчительці. Знаєш, як я боялася, що двійку вліпить!

— І вліпила?

— Ні. Сказала, що для початку прощає за те, що я сама зізналася.

— Пощастило.

— Так. Зате на другому уроці не пощастило. Вірша не вивчила, зізналася, та все  одно — двійка. А сьогодні, — зітхнула дівчинка — довелося постраждати за правду.

— Ой, що ти! — співчутливо сплеснула руками дівчинка в голубих рукавичках.

— Уявляєш, на занятті драмгуртка вирішували, хто гратиме Попелюшку. І кого  ти думаєш, вибрали? Юльку Пиріжкову. Так у неї ж ніс у веснянках. Я, звичайно, сказала, як є. Де ж це ви, кажу, бачили таку рябу Попелюшку? На цю роль треба знайти гарну дівчинку, а не таку, як Пиріжкова. А Юлька спалахнула і заплакала. От смішна: хто ж за правду ображається? А всі давай мене соромити: мовляв, Юлька у нас найдобріша і найталановитіша, і веснянки її аніскілечки не псують, їх загримувати можна. Але я не погодилася. Правда дорожча над усе. Тому, що думаю, те й кажу! А ти б мене підтримала?

   Дівчинка в голубих рукавичках здвигнула плечима й відвела очі. І тоді дівчинка в білій шапочці звернулася до мене:

— Вибачте, адже ви чули, про що ми зараз балакали. Скажіть, будь ласка, яка у вас думка?

— Думка така, — сказав я, — що ти хитра, заздрісна і зла. 

— Як?! — зблідла вона від обурення. 

— Що думаю, те й кажу, — відповів я. — Правда дорожча над усе.