ОН ЯК БУВАЄ (Микола Магера)

   Андрійко дуже зрадів, коли над вікном, що виходило на балкон, ластівки облюбували собі куточок під домівку. Він не раз спостерігав, як пташки у дзьобах звідкілясь носили болото, соломинки і, немов справжні муляри, будували собі овальне гніздечко.

   Щоранку хлопчик прокидався від голосного ластів’ячого щебету. Вибігав на балкон і радісно вітався:

— Доброго ранку, ластівочки!

   І пташки ніби розуміли його мову, бо ще голосніше співали.

   Одного разу, коли мама господарювала на кухні, а батько пішов до магазину, Андрійко вийшов на балкон. Здивувався, що вже не чути пташок. Потім пригадав, як кілька днів тому тато казав, що скоро в гнізді будуть маленькі ластів’ята. Почав допитуватися в нього, чи можна буде їх побачити, і тато запевнив, що пташенята самі виглядатимуть з гнізда. Тепер же треба менше бувати на балконі, щоб не лякати Їхніх батьків.

  «А що, коли я зазирну у гніздо? Це ж зовсім невисоко. І якраз птахів немає, мабуть, полетіли кудись. Що там у гнізді? Може, вивелися маленькі ластів’ята?» — подумав Андрійко.

   Він швиденько виніс стілець, став на нього і рукою торкнувся гнізда. Аж раптом звідти з відчайдушним криком вилетіла ластівка. Хлопчик з переляку ледве не впав зі стільця. Десь узялася ще одна птаха — і закричали, затужили вони на весь білий світ. Андрійкові злізти б зі стільця, піти геть, однак цікавість перемогла, як це часто з ним бувало. Він став навшпиньки, дотягнувся до гнізда і хотів засунути в отвір пальці. Та ластів’яча хатина раптом відірвалася від стіни і впала.

Хлопчик кинувся до понівеченого гнізда і злякано закричав:

— Ой мамочко, таточку, рятуйте-е-е!

   На крик прибігла з кухні мама, з’явився задиханий тато. Обоє осудливо дивилися на Андрійка, а той плакав гіркими сльозами над побитими пташиними яєчками.

    Чи не вперше його ніхто не втішав.