ДИВОВИЖНИЙ СНІГОПАД (Анна Рибалка)

  На самому вершечку стрімкої гори, зарослої лісом, стоїть хатинка. І живе там велика родина вітрів. Найстарший у ній — Північний Вітер, дідусь із довгою сивою бородою. Одягнений Північний Вітер у теплий кожух, узутий у високі чоботи, що голосно риплять при ході: «Рип-рип! Рип-рип!» У дідуся декілька дорослих синів і доньок та двоє пустотливих онуків — близнята Вітерці.

   Коли надходить зима, Північний Вітер щоранку приносить у Подвір’я величезні мішки, набиті снігом, кладе їх на сани і, вйокнувши на пару своїх летючих коней, зринає у повітря. Він кружляє над лісами, степами, морями, містами та селами і щедро сипле згори, зі своїх мішків, густий білий сніг.

  Не байдикують й інші вітри з великої родини. Лише близнята Вітерці здебільшого сидять вдома.

   Якось узимку вони бавились на подвір’ї. Нікого з дорослих не було — усі вітри розлетілися у справах. Лише дідові сани з мішком, наповненим снігом, стояли посеред двору.

— Шкода, що дідусь сіятиме довкола сніг лише завтра! — сказав один із Вітерців, зиркнувши на сани. — От якби сьогодні, ми б у сніжки погралися!

   Чекати Вітерці, як і всі діти, не любили. Тож розв’язали дідусів мішок, відсипали звідтіля трохи снігу і до самого вечора досхочу бавилися. А зранку визирнули на подвір’я і вжахнулися: мішок, який вони вчора розв’язали і забули зав’язати, був порожнім. Увесь сніг із нього висипався і лежав тепер великими кучугурами.

— Ой лишечко! — скрикнув один із братів. — Дідусь же казав, що сьогодні має бути снігопад над містом. То він мав поїхати до міста з цим мішком. А тепер у ньому зовсім немає снігу... І ми його не позбираємо самі... 

— Я придумав! — озвався інший Вітерець. — Нанесемо з комори різних смаколиків, наскладаємо у мішок. Дідусь не зазиратиме всередину, він його просто візьме і висипле над містом!

   Вітерці заходилися наповнювати дідів мішок.

   А згодом на подвір’я, порипуючи чобітьми, прийшов Північний Вітер, усівся на санях, вйокнув коней і помчав... Він летів швидко, не спиняючись, і коли опинився над великим містом, розв’язав мішок.

   Що тут зчинилося! На міську бруківку замість білих холодних сніжинок посипалися цукерки, печиво, родзинки та інші солодощі, Які зберігалися у коморі вітрів... Навіть яблука пострибали по землі, ніби маленькі м’ячі.

   Спершу люди у місті страшенно здивувалися такому незвичному снігопаду. А потім заходилися збирати щедрі подарунки.