Загрузка...

КВАКША ГРОЗУ НАКРИЧАЛА (Віктор Приходько) 

От і осінь вже чаклує у лісі. Відгуло, віддзвеніло лагідне літо. Тихо над Тясмином, сумно. Раніш, було, аж у вухах лящало від пташиного щебетання, а зараз лише коли-не-коЛи промайне якась зграйка, неголосно між собою перегукуючись, і знову тиша... Хіба що

ворона ні сіло ні впало над вухом каркне. Та так голосно, що у бідних пічкурів аж душа в п’яти. Або сорока помітить мене з вудочкою, вмоститься недалечко й починає свої лісові новини з подробицями переказувати. А коли стомиться й виговориться, шукає іншого слухача. 

   А мені так не хочеться самому зоставатися. Тільки вудочка та я, і побалакати ні з ким. 

   І раптом над самісіньким вухом як залунає: крак-крак-крак... Хто це? Звідки? Голос долинав з молодого осокора, під яким я вмостився. Дивно, що це за птаха так виспівує? Скільки тут рибалю, ніколи не чув нічого подібного. Витягнув я окуня, закинув вудочку, а над головою знову: крак-крак-крак...

   Підійшов я ближче, всі гілляки ретельно обдивився. Ніякої пташки й близько немає. Може, непомітно полетіла? Може, проґавив? Стою, прислухаюся, приглядаюся до кожної гілочки.

  І тут зненацька замість пташки світло-зелену жабку угледів. Притислася вона жовтавим животиком до гладенького стовбура, зачепилася за нього лапками... Ніби приклеїлася. Не відірвеш.

   Та це ж квакша. Жабка така, яка лиш уночі полює. А вдень перечікує, в густому листі від сонця ховається.

   Сидить собі отак в холодочку і ні-ні, та й подасть голос. Хто не знає, нізащо не  здогадається, що то жаба співає. 

   Я б цілий день ту квакшу слухав, та щось риба клювати перестала. І на обрії, бачу, хмари з’явилися. 

    Ого, та чи не гроза насувається? Заходився я вудочки змотувати, а квакша все голосніше, все настирливіше кричить.

   Що це з нею? Налякав хто, абощо?

   Вирішив я подивитися на неї і не впізнав. Сиділа жабка на тому ж місці, так само приклеївшись до стовбура, але як вона змінилася! Спинка зробилася темно-зеленою. Навіть коричнювато-зеленою. Якби не бачив її раніше, нізащо б не повірив у це перевтілення.

  Але згодом збагнув, що «перефарбувалася» жаба недаремно. І кричала не з доброго дива. Це вона грозу передчувала. Навіть приказка така у народі є: «Квакне квакша на суку — дощ застука по даху». 

   І справді. Після обіду розхвилювалися дерева, загримотів грім і на землю, на притясминські луки, як горох, посипався град.

   Така погода, напевно, і жабкам не в радість.

  

Загрузка...