СОЙЧИНІ ЖОЛУДІ (Володимир Титаренко)
Осінній ліс завжди повитий ледь примітною легкою зажурою. Він мовчазний, трохи розчарований несподіваною тишею, холодними туманами, дрібними набридливими дощами.
У лісі тиша. Тільки й чути, як поволі падає з дерев пожовкле, багряне листя. Падає й падає, і здається, що в повітрі літають казкові жовтогарячі жар-птиці. Шурхіт листя наганяє сон. І ліс, здається, поволі засинає, огорнутий білим туманом. Та ні, він не спить, не сплять і його непосидючі мешканці. Досить знайти затишне місце, причаїтися там і хоча б годину поспостерігати за навколишнім життям.
Ось росте невисока яблуня-дичка. На землі серед опалого листя видніються зелені терпкі яблучка, біля яких вовтузиться їжак.
На розлогій сосні я побачив білку. Вона сторожко озирає галявину, потім збігає на землю, прудко біжить по траві й зупиняється біля гриба-боровика. Схопила його білочка, понесла на високу ялину, настромила на гострий сучок і знову заходилася озирати галявину.
Посеред галявини росте дуб-велетень. Падають і падають з його густої крони золоті блискітки — дозрілі жолуді. їх так багато, що трава під дубом нагадує золотавий килим. До дуба підлетіла чимала пташка. Придивився пильніше — сойка. Вона накинулася на жолуді. Набрала у дзьоб, змахнула крильми, полетіла до старої ялини. Підозріло обдивилася навкруг, певно, пересвідчувалася, чи ніхто не стежить за нею, не придивляється, де вона ховає на зиму свої жолуді. І швидко висипала здобич у невеличке дупло.
Сойка швидко збирає жолуді, та бере не всі підряд, а найбільші, дозрілі. Знову набрала жолудів, і так, що навіть дзьоба не може гаразд стулити. Злетіла й подалася на цей раз до розлогого явора. Сіла, покрутила голівкою, роздивляючись, і почала ніжками розчищати місце між кореневищами. Ще раз оглянулась И висипала туди свої жолуді. Прикрила листям і знову полетіла до дуба. Отак без спочинку трудилася, збираючи жолуді й розносячи їх по схованках.
Сойка найбільше вразила мене своєю непосидющістю. Отак цілими днями пташка збирає жолуді та складає їх у свої потаємні комори-схованки. Не всі знайде взимку, бо чимало їх замете снігом, замурує кригою. Та що більше схованок, то більше їжі матиме сойка на зиму.
Ну, а ті жолуді, що сойка не знайде під снігом і кригою, теж не пропадуть. Настане весна, розтане сніг, і жолуді проростуть. Мине час, і виростуть з них гарні й ставні дуби.
Отак сойка і садить дуби в своєму лісі.