КОЛИ ПО ХАТІ ХОДЯТЬ ПИРОГИ? (Анатолій Григорук)

  Кузя сидів біля кухонного вікна на ослінчику. Перед ним стояв невеличкий столик, якого два дні тому спеціально для Кузі збив із свіжо обтесаних дощечок тато. На столику лежали розсипані пазли. Кузя складав із них будиночок. Але поки що йому вдався лише чорний, змурований із цегли димар.

— Ну як, Кузюнчику, виходить? — поцікавилась бабуня, що в цей час ліпила на обідньому столі пироги.

— Ще не зовсім, — задумливо пошкріб тім’я Кузя. І тут же додав: — Та вийде. Куди йому дітись!

— Ну, ну, старайся. Потім покажеш, що ти там напазляв.

   Бабуня виклала пироги на посипане борошном деко й відчинила дверцята духовки. Звідти хукнуло на всю кухню сухим гарячим духом. Від нього гойднулась на вікні нейлонова фіранка, а підвішена до люстри липучка для мух закрутилася легеньким вітрячком.

— Ти, Кузюню, і своє діло роби, і мого попильнуй, — сказала бабуня. — Я вискочу на грядку й, скільки встигну, моркву трохи прополю. А ти, коли пироги підуть по хаті, гукнеш мене... Чув, що кажу? 

— Гукну, гукну, — буркнув Кузя, не відриваючись од пазлів...

  Минуло десь з півгодини. Кузя вже майже склав всій будиночок. Вже запашний дух печеного тіста виповнив усю хату. А бабуня спокійнісінько поралася на грядці, чекаючи онукового сигналу.

   Раптом вона сторожко підвела голову, принюхалась, відшпурнула сапу й метнулася до хати.

  Ухопивши рушника, бабуня одчинила духовку й витягла деко. Пироги були чорні, як ворони. Своїм кольором вони зливалися з деком і ледь помітно диміли.

— А бодай тобі грець із твоїми пазлами! — напустилась на Кузю бабуня. — Я ж тебе просила: підуть пироги по хаті — гукни мене.

— Ні по якій хаті вони не ходили, — ображено засопів Кузя. — Я б вас зразу покликав. 

— От непутяща голова! — вдарила об поли руками бабуня. — Це ж тільки примовка така: як дихне піч печеним тістом, то кажуть — ніби по хаті пироги пішли. А ти, видно, думав, що в них від гарячого духу ноги виростуть? Що вони тобі гопака затанцюють?.. Ох, лихо мені з такими помічниками!..