ПАСТУШОК ІВАСИК (Леся Бризгун Шанта)

   Колись давно в нашій рідній Україні жив малий хлопчик Івасик. Був він пастушком. 

   Одного разу Івасик пас вівці недалеко від лісу. Раптом із лісу виїхав мисливець.

— Скажи мені, хлопче, чи далеко до найближчого села? — запитав він Івасика. 

— Приблизно шість миль, пане. Та це не дорога,  а тільки польова стежка. Добре треба придивлятися, щоб часом не заблудитися.

— Хлопче, а чи ти можеш показати цю доріжку? А може, можеш мене нею повести? Я тобі добре заплачу.

Івасик похитав головою:

— Не можу, у мене ж вівці. Вони можуть розбігтися по лісу, а там багато вовків.

— Ех, якщо з’їдять дві-три вівці, не журися. Я заплачу за них. І дам більше, ніж ти за рік заробиш.

— Ні, пане, я не можу! Це не мої вівці. Це вівці мого господаря. Він дав їх під мою опіку. Я йому обіцяв усі привести додому. Якщо вони загубляться, то не ви, а я буду винен.

— Ну добре! Якщо не можеш мені сам показати дорогу, то приведи когось із села. Я догляну вівці за той час.

— Ні. Вівці не знають вашого голосу. Перелякаються і ...— Івасик замовк.

— Бачу, ти мені не довіряєш.

— Ні, — відповів Івасик. — Ви мене намовляли, щоб я зламав слово, дане господареві. Звідки ж я можу знати, чи ви дотримаєте ваше слово.

— Твоя правда, сину, — засміявся мисливець. — Хотів би я моїм дружинникам так вірити, як твій господар вірить тобі. Покажи мені доріжку. Я спробую сам добратися до села.

   У той час із лісу виїхало багато вершників.

— О, князю, — крикнув один із них радісно, — а ми думали, що ти загубився.

  Тоді Івасик, на своє здивування, дізнався, що незнайомий мисливець — це князь. Він перелякався, що великий князь гніватиметься на нього. Але князь посміхнувся і похвалив Івасика перед дружинниками.

   Проминуло кілько днів. Одного ранку прийшов до Івасика посол від князя.

— Збирайся, — сказав він, —  князь просить тебе в гості.

   Пішов Івасик.

—  Івасику, я хочу, щоб ти прийшов до мене. Я вивчу тебе. Дружинником будеш. Ти завжди виконуєш те, що обіцяв. Мені потрібні такі, як ти.

—  Спасибі, — сказав хлопчик, — якщо мій господар знайде мені заміну, я зразу ж приїду.

   Повернувся Івасик до свого господаря і пас вівці, поки той не знайшов іншого пастушка, а тоді позбирав речі та й поїхав до князя.