ПРО КОРОЛЯ І МУДРОГО ШЕВЦЯ (А.Закревський)

    Жив колись принц-нероба. Вчитися керувати державою лінувався, а коли став королем, то нічого іншого не вмів, як веселитися й розважатися. Від пустого королівського життя швидко спорожніла державна скарбниця. 

   Тільки тоді й замислився юний король, як жити на світі. А з ким порадитися?

   Зовсім затужив голодний правитель. До біди цієї додалася ще одна: щоранку його будила чиясь дзвінка піcня.

    Не стерпів одного разу роздратований король і звелів своїм слугам привести невідомого до замку. Це був молодий ремісник. Блідий від недосипання король прокаркав:

— Як смієш ти, простолюдне, порушувати мій спокій?!

    Ремісник сміливо відповів:

—  О владико! Я співаю, бо я щасливий! Більше того: я щасливіший за тебе!

— Та хіба простий смерд* буває щасливіший за самого короля? — здивувався володар.

    І знов йому ремісник відповів:

—Як, бачиш, володарю! Ти великий — і нещасний, а я смерд — і щасливий! Вся справа в тім, що проста людина трудиться, а знатна від неробства не зможе заповнити бездонну прірву нудьги. Тільки праця може заповнити цю безодню!

— О друже! — вигукнув король. — То ти вчений дуже! Може, навчиш, як стати щасливим і заповнити скарбницю?

    Ремісник несміло присів поруч із королем і слитав його:

— Чи є в тебе руки, володарю мій?

— Так ось же вони! — прояснів король, витягаючи їх перед собою.

— І що ти ними робиш?

— Ну... — замислився владика, — тримаю скіпетра...

— Краще б ти взяв якийсь інструмент. Ну хоча б шевську голку. Хочеш, я навчу тебе чоботи шити? Ось такі, як у мене.

    Король, глянувши на добрі чоботи шевця, на хвильку було похнюпився, та ремісник підбадьорив:

— Не сумнівайся, владико. Це не так уже й важко.

— Тоді, — сказав король, — завтра ж приходь до замку.

  Наступного дня ремісник з’явився у королівському замку. Серед учнів, окрім короля, були також усі міністри та вельможі.

  Минав час. Королівська шевська майстерня поступово розширювалась. Королівство почало багатіти, кількість замовників – зростати, а робітників — не вистачати…

— Чого сумуєш владико? — звернувся ремісник до короля.

— Як же мені не сумувати, — відповів той. — Робітників не вистачає... Цехи розширити можна, а де взяти людей?

— Твій обов’язок, володарю, зробити людей щасливими! Сам ти, бачу, завдяки нашому ремеслу став багатим і щасливим. Оглянь свої володіння, і ти побачиш, скільки людей знемагають від нудьги! Ними ти поповниш ряди своїх шевців і зробиш їх щасливими.

— Геніально, — радісно вихопилось у короля. — Твоя порада допоможе мені ощасливити і збагатити все наше королівство!

_____________

* - про людину незнатного походження.