ВИНОГРАД У САДУ (Іван Сенченко)

    Коли Катрусині батько і мати приїхали працювати в село, їм дали невеликий дім біля Дніпра. Будиночок гарний, цегляний, але ж біля нього нічого не було — гола земля.

    Весною батьки посадили діляночку малини, діляночку аґрусу, діляночку порічок. А восени — п'ять яблуньок, п'ять грушок, п'ять сливок, п'ять абрикосок і п'ять вишеньок. Ще залишалося трохи місця в низині, то Катруся й каже:

—  А тут давайте посадимо виноград. Я його дуже люблю.

—  Ой, що ти, доню! — заперечила Катрусина мама.— Виноград такий ніжний та примхливий, а там його у повінь Дніпро може водою залити. І лоза наша  пропаде. Тільки потрудимося задарма.

—  А все ж таки цікаво, - мовив Катрусин тато.— Хоч подивимося, як отой виноград росте.

    І посадили вони для проби кілька виноградних лозин.

    Після зими знову настала весна. Пробудився, розгулявся старий Дніпро і як почав гнати воду, як почав! Одного ранку Катруся вийшла на поріг, глянула — аж довкола, скільки очі бачать, сама вода. І в низині, і в саду, і в дворі, мало до будинку не дійшла.

   Подивилася мама на все це й каже:

—  Пропав наш сад. У дерев корінчики ще слабенькі. А малина, аґрус і порічки теж не витримають такої води...

—  Ну, що ж,— озвався Катрусин тато,— нічого не вдієш. Якщо вимокне, то вдруге насадимо. Не щороку ж Дніпро отак розливається. А коли зміцніють деревця, тоді їм повінь не страшна.

   Прийшов Дніпро до саду серед квітня, а відступив аж у травні. І де розливався, там земля грузька, і все таке чорне, немов вигоріло.

Ходять усі втрьох — Катруся, мама і тато — по саду, розглядають, що накоїв Дніпро.

—  Ця вишенька вже ні на що не здатна,— каже Катрусин тато.

—  А в цієї яблуньки, бачите, кора тріснула,— скрушно мовила мама.

  Потім зайшли в малинник — чорно! Поглянули на ділянку, де аґрус ріс, і там все загинуло. Порічкова ділянка теж така.

—  От лихо! — зітхнув тато.

Катруся ж не зітхала, бо ніколи було. Треба мерщій усе оглянути

—  А як же там наш виноград? – раптом згадав тато.

—  Мабуть, від сердешного й сліду не лишилося, – відповіла мама.

  Катруся саме спинилася в низині, там, де виноград  восени садили. І бачить пагонець зелений – презелений  та такий сильний, соковитий. Вона як закричить:

—  Мамо, таточку, а що це таке? Ось ідіть подивіться!

   Батько й мати туди. Усе навколо чорне, тільки один пагінчик зеленим листям до сонця поривається.

—  Ой! – плеснула в долоні мама.— Та це виноград!

—  Еге ж, таки виноград,— ствердив тато.— Виявляється, він води зовсім не боїться. Оце добре! Бо скільки землі пропадає і в нас, і в сусідів. Ніхто тут, у низині, не садить, усі бояться, що Дніпро заллє. А виходить, що тут для винограду найкраще місце!

   Насадили вони винограду. І такий він за літо виріс розкішний, такий гарний, що сусіди приходили, дивилися й дивувалися.