СОНЦЕ ЗАБЛУКАЛО (Надія Приходько)
Кілька днів Сонце спочивало, укутавшись важкими хмарами. А сьогодні нарешті вітер зім'яв пухнасте покривало, розірвав його і поволік по синьому небу. Сонце розплющило очі. Кинуло на галяву золотистий сніп променів. Закортіло синичці Щебетушці погрітися на Сонці, та воно вже завернуло до заходу. Ой лишенько! Воно ж, мабуть, спросоння заблукало! Адже влітку воно підіймалося набагато вище.
— Сонечку! — крикнула синичка.— Ти ж збилося зі свого шляху!
Та Сонце було вже далеко.
— Кого ти кличеш? — запитав
— Ой, горобчику, наше Сонечко заблукало. Треба йому в цей час над сосниною бути, а воно покотилося до обрію...
Горобець не на жарт збентежився. Підлетів снігур. Він весело привітався, запросив пташок на ягоди та, довідавшись про новину, захвилювався:
— Гайнемо до дятла, розкажемо йому про це!
— Дядьку дятле! Сонце з дороги збилося! — закричали пташки.
— Гей, сусідко! — покликав дятел синицю Летінь, матір маленької Щебетушки.
Стара синиця порядкувала в дуплі, лаштувала вечерю.
— Що там скоїлось?
— Ти й досі не помітила, що Сонце заблукало? — хитро примружив дятел бузинове око.— Молодята хочуть його рятувати!.. Вони ще не знають, що у Сонця кілька доріг. Влітку — одна. Тією дорогою Сонце мандрує прямісінько понад лісом. Тоді воно ласкаве і щедре, ходить в небі поволі, золоте проміння сіє — землю гріє. Восени обирає іншу путь — боком золотаві ліси обходить. А от взимку зовсім низько оббігає.
— Наше Сонечко дуже цікаве,— втрутилася матуся Летінь,— воно в цей час на півдні гостює, інші заморські землі оглядає.
І пташкам знову стало весело.
— Матусю,— посміхнулася Щебетушка,— а я знаю, де Сонце гостює. Воно тепер сяє в тих чудових краях, куди полетів дядько лелека. Де ростуть величезні фікуси і пальми, де цвітуть у затінку ліани.
— Еге ж, доню, у тих краях тепер днина довга-довга.
Сонце вже зовсім закотилося за обрій і виглядало звідти однією червоною скибочкою, яка щомиті зменшувалась. От воно й зовсім сіло, тільки червона заграва над обрієм залишилася. Мороз почав до галяви підкрадатися, білими валянками поскрипував. Зітхнув — війнув крижаним вітром, порозганяв пташок кого куди.
Матуся Летінь крила Щебетушку м'яким крилом, і обидві вони зігрілись і заснули. Цілу ніч Щебетушці снились заморські країни з ласкавим Сонцем, що гостює там цілісінькі дні.