ВЕПРИК ШУКАЄ ДРУЗІВ (Галина Демченко)

Жив собі Веприк. Зустрів він Грачка й каже:

—  Давай дружити!

—  Давай,— погоджується Грачок. 

Повеселів Веприк та з радощів як захрюкає. 

А Грачок і собі весело:

—  Кря-кря! Кря-а!

—  Ти інакше не можеш? — питає Веприк.

—  Як інакше? — не розуміє Грачок.

—  Ну, хоча б так, як соловейко.

—  Ні, не можу,— відповідє Грачок.

—  А хіба що?

—  Не подобається мені, як ти крякаєш,— проказав Веприк.

Грачок помовчав і каже: 

—  А мені не подобається, як ти хрюкаєш.

—  Не хочу тебе й бачити! — каже Веприк.

—  І я не хочу… – махнув крилами Грачок і полетів. 

Знову лишився Веприк сам. «Оце вже,— думає,— кого стріну, з тим і подружусь». Стрічає їжачка.

—  Давай дружити! — пропонує йому Веприк.

—  Давай! — погоджується їжачок.

Запросив його Веприк до себе. А в хаті — не прибрано... Заходився їжачок чепурити його оселю.

—  О! — зрадів Веприк.— Гарно, хоч гостей клич.

—  То й клич,— каже їжачок,— а я яблук наношу.

    Найшло гостей — повнісінька хата! їжачок як не старався, як не розчісувався — стирчать голки і край. Посідали гості. їжачок розклав яблука і собі біля Веприка примощується.

—  Ти тут не сідай,— каже йому Веприк.— Он який ти весь настовбурчений. Соромно мені з тобою поруч бути. Іди біля порога сядь.

   Гості саме за яблука узялися.

—  Ой, які смачні! — вигукують.

—  Хто це таких пристарався?

—  То я! Та ще мій друг їжачок, – хвалиться  Веприк.

—  Де ж він? — питають гості.

   Веприк на двері глип — нема їжачка. А гості подивилися на порожнє місце біля Веприка і все зрозуміли. Піднялися зі своїх місць. Один по одному мовчки й вийшли з хати. Навіть яблук не доїли...

   Зостався Веприк сам.

—  Чого це не йде їжачок? — дивується.— Ну, хай як хоче. Знайду собі іншого. 

   Кажуть сороки, що Веприк досі шукає друзів. Бо ще не знайшов. Чи знайде?