ГОСПОДАР ГАЮ (Василь Мельник)

^{Літературна казка}

   У зеленому гаю жив Дятел. Тільки-но сонце встане, привітає землю своїм промінням, він до праці береться. То те дерево огляне з усіх боків, то інше. На третє перелетить. І чути на весь гай, як він працює.

— Що ти з досвітку місця не нагрієш? — заскрекотіла Сорока. — Трудівник мені знайшовся!

— Кожному своє, — лагідно відповів Дятел. — Зелений гай оберігаю, щоб землю прикрашав.

— Ой ти ж лишенько, — засміялася Сорока. І полетіла. Яку пташку зустріне, одразу стрекоче:

— Чи бачили, чи чули? В нашому гаю Дятел з’явився. З досвітку місця не нагріє. Виходить, ніби гай тут без нього не може обійтися!!

— Ну, ми Дятла знаємо, — заступилися пташки за Дятла. — Весною він нам оселі будував.

— Ти їм новину розкажи, а вони ще й осудять, — залопотіла крилами Сорока й метнулася в село.

    У селі на току стріла вона Півня.

— Здоров був, здоров був, Півнику. Як живеш-поживаєш? А послухай, що я бачила. Грамотій у зеленому гаю віднайшовся. Так вже зазнався, що й добридень нікому не каже. Плеще язиком всяке, довбає дзьобом кору цілий день. Життя від нього немає.

— Іди собі, плескухо, — розгнівався Півень. — Бо за плітки язик розпухне. Прилітав і до нас Дятел, я бачив, як він працює, — сказав Півень і відвернувся від Сороки.

    Цілісінький день літала Сорока по всіх усюдах, а надвечір знову прилетіла до гаю. І знову почала стрекотіти Дятлові:

— Скрізь я була, Дятле. Що тільки про тебе не говорять. Кажуть, що ти даремно довбаєш кору. Так усі дерева скоро повсихають. Якщо не віриш, поспитай Півня. Він у дворі так на тебе гнівався…

    Натруджений Дятел не міг стерпіти такої кривди. Полетів до Півня та й питає:

— Чи то правда, Півнику, що ти так мене перед усіма обмовив?

— Не слухай, Дятле, Сороки. Вона тут на всіх брехні розносила. Ніхто їй не повірив.

— Спасибі за добре слово, — промовив Дятел.

— Хто працює, той щасливий, — відповів Півень. — Хто базіка, той лінивий.

   Прилетів Дятел до гаю — щось не чути Сороки. Кажуть, що в неї язик розпух і вона в чагарниках сховалася.

    Зелений гай шумів листям, ніби дякував Дятлу за роботу.