Загрузка...

ДЯДЬКО  ДЖМІЛЬ (Пилип Чабанський)

літературна казка

    Послухайте, яку дивну історію нам вдалося узнати в густому темному лісі. В тому самому лісі, посеред якого є широка галявина з барвистими квітами і зеленою запашною травою.

    На краю тої галявини шумить різьбленим листом могутній дуб. Жителі галявини — коники, жучки, метелики,— біжучи або летючи повз дуба, оглядаються на нього шанобливо і з острахом. А гостроносі лісові миші так просто оббігають те місце десятою дорогою.

    Чим же він, цей старий дуб, такий знаменитий, що в одних викликає пошану, а в інших—страх?

    А тим, що в його кореневищі живе грізний дядько Джміль. Всі знають, що Джміль має страшну зброю—велике гостре жало. Із уст в уста таємничим шепотом передаються легенди про те, що від жала дядька Джміля загинуло чимало всякого лісового люду.

    Може, тут дещо й перебільшують, але ми розповідаємо те, що чули. Переказують, що минулої весни його жертвою стало навіть уже велике Зайченя. Підбігло під дуба і давай лапами землю розгрібати. Джміль погрозливо загудів, а Зайченя і вухом не веде.

    Ну, тут Джміль розсердився—він звик, щоб його слухались. Вилетів з своєї нори та Зайченяті прямо в ніс жалом—тиць! Бідне Зайченя так заверещало, що всім зробилося моторошно. А от кінець цієї розповіді про дурне Зайченя ми чули по-різному. Метелики своїми крильми присягаються, що того ж дня бачили Зайченя мертвим на другому кінці галявини. А мурахи — сусіди і добрі приятелі Джмеля (їхній мурашник якраз поряд з дубом) кажуть, що легковажні метелики чули дзвін та не знають, де він. Джміль — дядько сердитий, але справедливий і карає лише винних. Такий випадок, кажуть вони, справді був, тільки не з Зайченям, а з Мишею. Забігла вона в Джмелеву; нору і давай стільники потрошити. Чужим медком, бачте, поласувати захотіла. От Джміль її й покарав. З правильно зробив.

    З тих пір миші не наважуються наближатися до старого дуба. А Зайченя живе й здорове. Джміль його тільки полякав, щоу наперед було розумнішим.

    Ми схильні більше вірити серйозним і роботящим мурашкам.

    Але як би там не було, ясно одне: чесні поважають Джмеля, а злодії бояться, бо його жало — не така річ, з якою можна жартувати.

Загрузка...