ЛЯЛЬКА (Софія Дяченко)
оповідання
Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю вона займалась вже давно: то надішле гроші, то принесе діткам цукерки чи іграшки їм передасть. Жінка вважала, що кожна дитина заслуговує хоч на маленьку приємність. Вона дістала із комоду стару ляльку. Коли вона була малою, ніколи з нею не розлучалась. Згадалась їй одна не дуже приємна історія, пов'язана з цією іграшкою.
Було це, мабуть, в класі третьому... Вероніці «стукнуло» якраз дев'ять років. Батьки на день народження подарували їй цю ляльку. Дівчинці одразу сподобалась ця іграшка. Така м'яка, велика, з голубими очима та білими косичками із вплетеними в них кольоровими стрічками… Звісно, вона понесла її до школи, щоб показати однокласникам . Подруги заздрісно поглядали на ляльку, а Вероніка лише мило всміхалась у відповідь. Лише Катя щиро раділа за подругу. У чиїх тільки руках не побувала та лялька! Усі, до кого вона потрапляла, із захватом роздивлялися її, а Вероніка все не могла нею натішитись. Після третього уроку, на перерві, коли дівчинка вирішила взяти свою ляльку надвір, вона раптово з'ясувала, що її немає на місці. Ще раз перевіривши портфель, вона почала хвилюватись. Ляльки ніде не було. Вона звернулась до вчительки, що саме сиділа за своїм столом у класі :
— Аліно Миколаївно! Здається, в мене вкрали мою нову ляльку!
— Ти уважно перевірила?
— Так! Її ніде немає, - впевнено відповіла школярка.
Вони разом ще раз ретельно перевірили портфелик Вероніки. І, як виявилось, - безуспішно.
— У класі завівся злодій, - сумно промовила Аліна Миколаївна .
Вчителька зібрала учнів і кожного перепитала, чи брав хтось іграшку? Ніхто не зізнався у цій провині. Усі заперечували свою причетність до скоєного, тож педагогу довелось відпустити дітей. Вона розуміла, що злодюжка навряд чи зізнається, проте варто було спробувати.
Вероніка була вкрай засмучена. Її нова улюблена лялька зникла, і хтозна, чи вона повернеться до неї… У кожній людині вона вбачала злочиця, що вкрав її ляльку, і втратила довіру до всіх...
Дівчинка знала, що батьки довгий час відкладали кошти на подарунок для неї, тож вони теж засмутяться через таку втрату. На наступній перерві Вероніка пішла попити води і зустріла у коридорі свою подругу Катю. В руці у неї була її лялька.
— Це ти її вкрала? - одразу запитала Вероніка .
— Ні, це не я! Я її забрала ...
— Я йду до вчительки!
Вероніка вихопила свою ляльку і чимдуж побігла до Аліни Миколаївни.
Вчителька вислухала розповідь дівчинки і була вкрай здивована вчинком Каті.
Катрю вона насварила, але батькам все ж таки не стала телефонувати. Дівчина зі сльозами на очах запевняла, що це не вона вкрала ляльку. Але їй ніхто не повірив, бо усі бачили іграшку в її руках.
Дружба між дівчатами розпалась. Вероніка почала нацьковувати однокласників на Катю. Їй було дуже прикро, і витримувати це було усе тяжче. Згодом вона перейшла до іншої школи.
Вже потім стало відомо, що ляльку вкрала Марічка, теж однокласниця Вероніки. А Катя лише відібрала іграшку у дівчини, щоб повернути подрузі. У Марічки, напевно, прокинулась совість, і вона зізналася Вероніці у скоєному. Нехай пізно, але ж… Вероніці після цього стало дуже соромно. Вона зрозуміла справжню істину, що спочатку потрібно було усе з'ясувати, розібратися у ситуації, а потім приймати рішення… Так шкода було втраченої дружби… Вероніка вирішила попросити у Каті пробачення і будь що повернути їх дружбу!..
…І от вже доросла Вероніка з сумом глянула на ляльку і поклала її до скриньки, яку готувала для діточок... Нехай іншим вона принесе більше щастя!...