ЧИМ КОРОВА НЕ СОБАКА (Дмитро Кузьменко)
оповідання
Одного разу я перестав бути відомим художником.
Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я більше любив грати у футбол. І майструвати з татом на дачі шпаківні.
Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів1 у побуті очима дітей». Тема химерна, ніхто не сперечається. Навіть наша Оленочка Петрівночка сказала:
— Тема якась химерна. Їм що там, геть ні́чого робити у міськвно́2 ?!
Але потім з’ясувалося, що головний спо́нсор3 конкурсу — директор молочної фабрики. І тоді всі подумали, що тема, мабуть, усе ж таки дуже корисна для юного покоління, повчальна. А коли дізналися, що головний приз — холодильник для шкільної їдальні, та ще й із сенсорним екраном і виходом в інтернет, у школах закипіла робота.
Директори закотили рукави піджаків і дали завдання завучам. Завучі закотили рукави светрів і дали завдання вчителям. Учителі закотили рукави сорочок і дали завдання дітям. А дітям не залишалося нічого іншого, як узятися до малювання незалежно від рукавів.
Я теж узявся, хоч малювати не любив. Що вдієш, як треба?
Корови в побуті, корови в побуті... Але ж у нас не було жодної корови. Ще й молочної. На балконі її тримати, чи як?
Корови мені не вдавалися. Тому я намалював собаку й прилаштував їй роги. А щоб це якимось боком пришпанделити до побуту, дописав у куточку «ми-и-и-и-и!» Ніби вона мукає, але не «му», а «ми». Проблеми з вимовою. Так і віддав малюнок на конкурс.
А він узяв, та й переміг!
Приїхав до нас директор молочної фабрики. Всю школу на лінійку вивели. Скрізь квіти, бантики, музика гримить.
І ось так перед усіма вручили мені, тобто школі, холодильник із сенсорним екраном. І ящик кефіру. На додачу.
— Бачите, панове діти, — каже молочний директор, — який молодець серед вас є! Таку корову гарну намалював.
І як же ж тему тонко впіймав! Розумничок!
Усі заплескали. Я зрадів, бо що мав робити. І мої тато з мамою також. І вчителька.
— Що ж це я в тобі художнього таланту раніше не розгледіла? Тепер виправлюсь, — пообіцяла Олена Петрівна після лінійки.
І я став відомим художником. Не аж таким відомим — тільки в нашій школі.
А вчителька свого слова дотримала. Тільки свято якесь на носі — вона одразу до мене. Малюй-но, мовляв, стінгазе́ту4.
А малювати ж я ну геть не любив... Майже рік мучився з тим малюванням.
Аж якось директорка викликала до себе нашу вчительку.
— Олено Петрівно, — звернулася вона, — а що це у вас на стінгазетах завжди самі собаки: і на День учителя, і на Новий рік, і до Тижня математики?
— Ну, це в нас... — почервоніла вчителька, — це в нас художній задум такий, концепція. Майже перфо́рманс5.
Директорка не знала, що таке перформанс, а тому нічого не відповіла.
Та Олена Петрівна зрозуміла, що краще надалі не доручати мені малювання газет. Перформанс перформансом, а зайвий раз до директорки ходити не хочеться. Хай далі хтось інший, не такий концептуальний, малює.
Так і минула моя слава. Спершу я трохи засмутився.
Собаки ж мені класнючі вдавалися. Але то таке. Тепер же в мене й часу більше вільного з’явилося, щоб із татом на дачу їздити. От-от завесніє, шпаки прилетять — готуватися час! Сила-силенна справ!
1 Молочні породи корів — корови, які дають молоко, а не вирощуються для м’яса.
2 Міськвно́ — скорочено від «міський відділ народної освіти» — державна установа, яка керує школами міста.
3 Спо́нсор — благодійник: людина чи організація, яка надає грошову допомогу.
4 Стінгазе́та — саморобна газета, яку розміщують на стіні.
5 Перфо́рманс — вид сучасного мистецтва, дуже коротка і яскрава вистава.