ЧИМ КОРОВА НЕ СОБАКА (Дмитро Кузьменко)

оповідання

    Одного разу я  перестав бути відомим художником.

    Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так, лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше — не дуже. Я  більше любив грати у  футбол. І  майструвати з татом на дачі шпаківні.

    Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на тему «Молочні породи корів1 у побуті очима дітей». Тема химерна, ніхто не сперечається. Навіть наша Оленочка Петрівночка сказала:

— Тема якась химерна. Їм що там, геть ні́чого робити у міськвно́2 ?!

    Але потім з’ясувалося, що головний спо́нсор3 конкурсу — директор молочної фабрики. І тоді всі подумали, що тема, мабуть, усе ж таки дуже корисна для юного покоління, повчальна. А  коли дізналися, що головний приз  — холодильник для шкільної їдальні, та ще й із сенсорним екраном і виходом в інтернет, у школах закипіла робота.

    Директори закотили рукави піджаків і дали завдання завучам. Завучі закотили рукави светрів і  дали завдання вчителям. Учителі закотили рукави сорочок і дали завдання дітям. А дітям не залишалося нічого іншого, як узятися до малювання незалежно від рукавів.

    Я теж узявся, хоч малювати не любив. Що вдієш, як треба?

    Корови в побуті, корови в побуті... Але ж у нас не було жодної корови. Ще й молочної. На балконі її тримати, чи як?

    Корови мені не вдавалися. Тому я намалював собаку й прилаштував їй роги. А щоб це якимось боком пришпанделити до побуту, дописав у куточку «ми-и-и-и-и!» Ніби вона мукає, але не «му», а «ми». Проблеми з вимовою. Так і віддав малюнок на конкурс.

    А він узяв, та й переміг!

    Приїхав до нас директор молочної фабрики. Всю школу на лінійку вивели. Скрізь квіти, бантики, музика гримить.

    І ось так перед усіма вручили мені, тобто школі, холодильник із сенсорним екраном. І ящик кефіру. На додачу.

— Бачите, панове діти, — каже молочний директор, — який молодець серед вас є! Таку корову гарну намалював.

    І як же ж тему тонко впіймав! Розумничок!

    Усі заплескали. Я зрадів, бо що мав робити. І мої тато з мамою також. І вчителька.

— Що ж це я в тобі художнього таланту раніше не розгледіла? Тепер виправлюсь,  — пообіцяла Олена Петрівна після лінійки.

    І я став відомим художником. Не аж таким відомим — тільки в нашій школі.

    А вчителька свого слова дотримала. Тільки свято якесь на носі — вона одразу до мене. Малюй-но, мовляв, стінгазе́ту4.

    А малювати ж я ну геть не любив... Майже рік мучився з тим малюванням.

    Аж якось директорка викликала до себе нашу вчительку.

— Олено Петрівно, — звернулася вона, — а що це у вас на стінгазетах завжди самі собаки: і на День учителя, і на Новий рік, і до Тижня математики?

— Ну, це в нас... — почервоніла вчителька, — це в нас художній задум такий, концепція. Майже перфо́рманс5.

    Директорка не знала, що таке перформанс, а тому нічого не відповіла.

    Та Олена Петрівна зрозуміла, що краще надалі не доручати мені малювання газет. Перформанс перформансом, а зайвий раз до директорки ходити не хочеться. Хай далі хтось інший, не такий концептуальний, малює.

    Так і минула моя слава. Спершу я трохи засмутився.

    Собаки ж мені класнючі вдавалися. Але то таке. Тепер же в мене й часу більше вільного з’явилося, щоб із татом на дачу їздити. От-от завесніє, шпаки прилетять — готуватися час! Сила-силенна справ!

 

1 Молочні породи корів — корови, які дають молоко, а не вирощуються для м’яса.

2 Міськвно́ — скорочено від «міський відділ народної освіти» — державна установа, яка керує школами міста.

3 Спо́нсор — благодійник: людина чи організація, яка надає грошову допомогу.

4 Стінгазе́та — саморобна газета, яку розміщують на стіні.

5 Перфо́рманс — вид сучасного мистецтва, дуже коротка і яскрава вистава.