ПЕРЕМАГАЙ ЗЛО ДОБРОМ (Віра Оберемок)
літературна казка
Жили у нашому дворі дві киці. Одна чорненька, з білою цяточкою на лобі та білими панчішками на ногах, а друга — з шерстю, вкритою золотавими плямками. Точнісінько такими як сонячні зайчики. Чорненька киця сподобалася всім одразу. Бо була вона лагідною і приязною. Слова "будь ласка" і "дякую" завжди прикрашали її мову. Зате друга киця, з шерстю, вкритою золотавими плямками, була такою вередливою, що коли до неї хтось обізвався, або зробив їй зауваження, одразу ж кидалася кусатися чи дряпатися. А ще була вона страшенною сплюхою й могла цілий день і ніч проспати, лінуючись навіть встати, щоб попоїсти чи попити. Чи полювала вона коли-небудь на мишей? Мабуть, ні.
— Невже у мене нема інших турбот, казала вона дратівливо, — щоб займатися такою легковажною справою!
Жили обидві киці в одному невеличкому будиночку. Недалеко від будиночка, за подвір'ям, були їхні грядки, які межували між собою. Чорненька киця любила квіти й вирощувала їх на своїх грядках. А поруч лінива сусідка розводила сміття й бур'яни. Вона лінувалася щось робити, ще й насміхалася зі своєї чорненької сусідки, яка цінувала працю понад усе.
— Чи не можеш ти ступати обережніше, щоб не здіймати стільки пилюки за собою! — зауважувала ледацюга киці-трудівниці, коли та ввечері поверталася до хатки, ледве переставляючи ноги від утоми, — де тебе вчили так тягнути ноги?
Якось, після такої неприємної розмови із сусідкою, сумно замислилася чорненька киця. А щоб трохи розвіятися, вийшла на подвір'я й пішла до грядок. І тут їй спало на думку: а що коли прибрати сміття і розчистити сусідчину землю від бур'янів? Хай і там буде красиво. Може тоді та стане добрішою і зрозуміє, що не мала рації. І тільки-но чорненька киця так подумала, як одразу їй стало легко й радісно, ніби камінь із серця зняла. І взялася вона до роботи охоче, неначе робила це собі. А щоб було веселіше ще й заспівала. "Якщо я буду працювати співаючи, то швидше все зроблю!" — подумала. І зовсім їй легко стало. Ніби робота сама робилася, або, точніше, пісня її робила, а киця їй лиш допомагала. Лінива ж сусідка на той час солодко спала у себе в хатці. І, звичайно, нічого не бачила.
А вранці прокинулася і вийшла на поріг. Потягнулася раз, удруге й попрямувала кудись із двору.
Порівнявшись з чорною кицею, глянула на неї вороже, щось буркнула й пішла далі. Та побачивши свої грядки, зупинилася вражена. Аж лапками сплеснула та почала озиратися на всі боки, шукаючи, хто ж зробив таке диво. А коли зустрілася поглядом з сусідкою, опустила низько голову й пішла додому, не сказавши ні слова. Увесь день вона не з'являлася на подвір'ї, а наступного ранку сама прийшла до чорненької киці і призналася їй, що не спала цілу ніч, бо побачила себе і свою поведінку в дуже непривабливому вигляді й стало їй дуже соромно. Довго вибачалася перед чорненькою кицею за все, що накоїла. А ще — дякувала за те, що своїм вчинком вона відкрила їй очі на те, що треба завжди бути добрим у житті. І зрозуміла вона, що на світі нічого не досягнеш без друзів і праці.
З того часу обидві киці зажили у великій дружбі і злагоді. Живуть так і досі...