...

 

1. Шевченко – майстер художнього полотна.

     Серед плеяди видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку належить особливе місце. Прславився як поборник правди і свободи своїм поетичним словом. Також як художник займає одне з почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Відомий художник Леонардо да Вінчі стверджував, що „малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Двома цими гранями природа щедро наділила кріпацького сина. Для Шевченка живопис став потребою, вираженням його творчого духу. Навіть у години страждань і тяжкої неволі поетичний дар і талант художника завжди були з Великим Кобзарем.

 

2. Народження митця.

  Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії у сім’ї кріпаків. Тому і йому судилася нелегка доля кріпака багатого поміщика В. В. Енгельгардта. Згодом родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. 

 

3. В «науках» у дяків.

    У 1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. Від важкого життя у 1823 році померла мати, вперше велике горе переповнило серце дитини.  За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Талант художника прокинувся дуже рано. «В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть, теж через те, що край такий, хоч малюй: в садах та в зорях. Діти завжди люблять малювати чим попало і на чому попало, а по тих селах надто: скрізь по селу ворота вимальовані крейдою, а білі стіни— углиною. Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева» - так писав про нього у біографічній повісті «Широкий шлях» Степан Васильченко. Справжня жага до малювання запалала у Тараса, коли служив у лисянського дяка та вчився малювати. Побачивши як дяк малює образ при першій зустрічі, він видався хлопцеві чарівником. Тарас відчув непереможну силу художньої творчості. Після смерті у 1825 році батька Тарас залишився круглою сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки він мріяв бути маляром і наполегливо шукав у навколишніх селах учителя малювання. Проте після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця. 

 

4. У Вільно. 

   Наприкінці 1828 Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані до П. Енгельгардта, сина пана. Восени 1829 р. Шевченко супроводжує молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Там Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує картинки. Там же Шевченка віддають вчитися малюванню. Він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (1762 — 1835), професора живопису Віленського університету. Найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка”, датований самим автором ще 1830 роком. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. 

 

5. У Петербурзі.

  Десь наприкінці лютого 1831 року пан переїхав до столиці Російської імперії Петербурга. Його супроводжує Тарас, якому на той час виповнилося 17 років. У Петербурзі Енгельгардт віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модного на той час майстра Ширяєва. Хоч Тарас був уже досить вправним художником, учитель доручив учневі виконувати найпростіші роботи — змішувати й розтирати фарби, фарбувати стіни, огорожі, підлоги, дахи. В душі Шевченко прагнув стати справжнім художником, мріяв вступити до Академії мистецтв, та дорога туди була закрита, бо він — кріпак. 

 

6. Викуп із кріпацтва.

  Бажання стати справжнім художником змушували Шевченка в білі ночі виходити в Літній сад і змальовувати статуї. Там відбулась перша зустріч Тараса зі своїм земляком художником І. Сошенком. Він давав поради і консультації художнику-початківцю. Зрештою, зацікавився роботами обдарованого юнака і вирішив допомогти йому. Щоб якось полегшити його долю, знайомить Тараса з видатними діячами російської і української культур (Карлом Брюлловим, Василем Григоровичем, Олексієм Венеціановим, Василем Жуковським, Євгеном Гребінкою). Усі вони відзначали неабиякий розум Шевченка й «некріпацьку зовнішність». Карл Брюллов хвалив його художні роботи, а особливо вірші, які показував йому юнак, і взявся безкоштовно приватно навчати талановитого кріпака.

  Щоб удосконалювати майстерність живописця, Т. Шевченко вступив у Товариство заохочення художників і дістав можливість відвідувати «рисувальні класи». 

  Один випадок прискорив викуп юнака із кріпацтва. До К. Брюллова, який був на той час дуже відомим художником, за портретом звернувся царський улюбленець, пихатий і грубий генерал Клейнміхель. Оскільки не зійшлися у ціні, Карл доручив виконати замовлення Тарасові. Генерал зневажливо ставився до юнака-кріпака, тому стосунки не склалися від початку. Коли, вважаючи себе красенем, вимагав створити портрет реалістичним, Тарас висміяв пихатого вельможу (з портрета дивилась потворною пика з жадібно-догідливими очицями й величезним кривим носом). Генерал розлютився й відмовився викупити портрет, тоді художник затер генералові погони та домалював рушник і піну на обличчі, і картину генерала забрав цирульник, щоб повісити як вивіску над перукарнею. Від відвідувачів не було відбою!

  Але яка ганьба — сміються над улюбленцем царя! Розлючений такою Тарасовою витівкою, генерал викупив свій портрет у цирульника аж за 500 рублів, а потім поїхав до пана Енгельгардта з проханням продати йому ненависного художника, щоб потім поквитатися з ним.

  Дізнавшись про це, Карл Брюллов намалював портрет письменника Василя Жуковського — вихователя царських дітей, картину розіграли в лотерею, а за зібрані 2500 рублів Тараса Шевченка викупили з кріпацтва. 25 квітня 1840 року на квартирі Брюллова вихователь царевича Василь Жуковський урочисто вручив Тарасові Шевченку його відпускну.

 

7. Здібний учень Академії мистецтв.

  21 травня 1838 року Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів учителя Брюллова. Тарас переходить з класу в клас в числі найкращих учнів. У малярстві робить дедалі помітніші успіхи. Де б Шевченко не був, побачене не залишало його байдужим, відображувалось на полотні. У 1840 році він малює картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», 1841 році - картину «Циганка-ворожка», в 1842 році – «Катерина». За них його було нагороджено срібними медалями академії, а потім золотою медаллю за малюнки з натури і живописні твори.

 

   "Циганка-ворожка" (1841 рік)

  Катерина — картина Тараса Григоровича Шевченка, виконана ним на тему однойменної поеми влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі. Про створення цієї картини Т. Г. Шевченко повідомляє в листі від 25 січня 1843 року до Г. С. Тарновського: «...Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче..., а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина».

  

Розміри картини 93 х 72,3. Виконана у техніці: олія. Олія - техніка живопису з використанням олійних (масляних) фарб.

Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка (інв. № ж — 100). Попередні місця збереження: збірка Г. С. Тарновського, Музей української старовини В. В. Тарновського в Чернігові (№ 427), Чернігівський обласний історичний музей, Галерея картин Т. Г. Шевченка, (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка, (Київ).

1939 року картина експонувалася на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві; 1951 року — на виставці образотворчого мистецтва Української РСР у Москві.

   Уперше героїнею полотна стала людина з народу – дівчина-кріпачка, принижена й ображена в найкращих почуттях. На картині бачимо молоду українську дівчину. На ній біла сорочка з довгими рукавами, барвиста плахта, червоний фартух, голову прикрашає червона стрічка з квітами. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Верхи їде від неї москаль, поганяє свого коня. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди. Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.

  Картина дуже символічна, у формі образів автор передає ті почуття, які наче хвилі вирували в його серці. Босонога дівчина в центрі картини — Катерина, символізує український народ, російський солдат на коні — російську монархію, яка гнобить Україну, селянин, що сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая ) уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса Шевченка. 

  Тарас Шевченко мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Золота медаль та наявність засобів дозволяла продовжувати навчання за кордоном. Та академія послала іншого, адже власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. 

 

8. Портрети у доробку митця.     

  Портретам належить велике місце в доробку Шевченка. І славу видатного портретиста мав ще за життя. Писав портрети акварельними і олійними фарбами. Працювати над портретами почав ще кріпаком. Відомий «Портрет П. В. Енгельгарда», написаний аквареллю в 1933 році. В академії Шевченко продовжив роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. «Портрет Катерини Абази» (1837) - майстерний серед жіночих зображень того часу.  «Портрет дівчини з собакою» (1838) акварель, «Портрет Є. Кейкуатової» (1842) олія, «Портрет Ганни Закревської» (1843) олія. Жіночі портрети демонструють прагнення автора передати шляхетні риси характеру і внутрішню чистоту жінки «Портрет Маєвської» (1843), «Портрет В. М. Рєпніної» (1843),  «Портрет Горленко» (1846-1847). Виконані портрети у різній техніці живопису і графіки «Портрет Марії Максимович» (1859) Італійський олівець, «Портрет М. Г. Рєпніна» (1845) олія, «Портрет М. Щепкіна» (1858) сепія. Як художник Шевченко велику увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри (відтиск гравірованої дошки чи пластини) він став справжнім новатором у Росії. У вересні 1860 року Академія мистецтв удостоїла Шевченка звання академіка гравюри. «Жінка на колінах перед монашкою» (1840-1842), «Портрет Б. П. Шереметєва» (1843). Створені ним образи відзначаються природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням в першу чергу дати психологічну характеристику людині. 

  У цей час Тарас Шевченко ілюструє чимало художніх творів "Марія“(1840) - малюнок до поеми О. С. Пушкіна "Полтава” ; "Знахар" (1841) - до оповідання Г. Квітки - Основ'яненка ; зустріч Тараса Бульби з синами до повісті М. Гоголя "Тарас Бульба“ (1842) Сепія; «Суворов на варті» (1842) Гравюра - ілюстрація до книжки М. Полєнова “Історія Суворова”. На мотив поеми "Слепая" Шевченко виконав олівцем і сепією однойменний малюнок, а також шість начерків та ескізів.  Сепія – малюнок, виконаний натуральною або синтетичною коричневою фарбою.

 

9. Власні автопортрети.

   Власні зображення художника – автопортрети – Т. Шевченко створював протягом усього життя. Дуже відомими є його автопортрети 1840 та 1857 років. Перший зображений на сьогочасній купюрі номіналом в 100 гривень, другий був на ста гривнях старого зразка. За своє життя Шевченко створив понад тридцять малярських та графічних автопортретів, в яких передав свої думки, почуття, переживання : «Автопортрет» (1840-1843), «Автопортрет зі свічкою» (1845), «Автопортрет» (1849), «Автопортрет» (1847), «Автопортрет» (1860) та багато інших. Останній автопортрет, виконаний 1 лютого 1861 року, відтворює образ безнадійно хворого художника. Одним із них є автопортрет Тараса Шевченка, виконаний ним взимку 1840—1841 років у Санкт-Петербурзі.

  

Матеріал: полотно (овал), техніка: олія. Розмір 43 × 35. Картина зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка. Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, Державний історичний музей (Москва), Галерея картин Т. Г. Шевченка (Харків), Центральний музей Т. Г. Шевченка (Київ).   

  На картині Шевченкові двадцять шість років. У нього чорне волосся, густі чорні брови, високе чоло, прямий ніс. Звичайний юнак, у якого попереду все життя. Обличчя зосереджене та гарне, сповнене гідності, з граціозним поворотом голови. Світло вихоплює з лише обличчя, все інше ховається у напівпрозорих тінях. Яскраво осяяне чоло і затінені очі. І хоча Шевченко затінює їх, видно, що проникливий погляд очей, сповнений невисловленого запитання, бо вони дивляться уважно і невесело. Очі поета наповнені сумпм, бо багато лиха зазнав у житті і він сам. Багато випробувань у нього ще попереду. Це образ юнака, якого суворі обставини рано зробили дорослим. Портретне зображення свідчить про високу гідність молодої людини та  незламну волю особистості. 

 

10. Подорожі на Україну.

   Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну. У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Перша подорож продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843 року, поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). З часу його подорожей залишилось чимало акварелей, простих і природних за своїми сюжетами.

 

     "Селанська родина" (1843 рік)

   "На пасіці" (1843 рік)

  Любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, які задумані як періодичне видання. На них відображені історичні місця, побут і природа країни. Також створює серію офортів. Офорт - спосіб поглибленого гравіювання, при якому лінії малюнка продряпуються різцем у смоляному шарі, що покриває металічну дошку, і потім протравлюється азотною кислотою. До альбому ввійшло 6 офортів, на яких зображено історичні місця, побут і природу країни «Судня рада» (1844), «Дари в Чигирині» (1844). Випуск побачив світ у Петербурзі в листопаді 1844 року. «Казка» (1844),  «Старости» (1844), «Видубицький монастир» (1844). Альбом “Живописна Україна” – єдине прижиттєве окреме художнє видання,  виданий на власні кошти, що вважається першим твором критичного реалізму в українській графіці, вийшов 1844 року в Петербурзі. 

 

11. Робота в Київській археографічній комісії.

   Після повернення, у Петербурзі він завершує навчання в Академії мистецтв. На чужині сумує за рідним краєм, мріє знову відвідати Україну, його думки розкриває малюнок технікою сепія «Андруші» (1845). Згодом Шевченко знайшов роботу в Київській археографічній комісії. Багато пейзажів виконані аквареллю (живописний твір, виконаний водяними фарбами), їм належить особливе місце в мистецькій спадщині художника. Коли було визначено обсяг робіт у Почаївській лаврі, саме у жовтні 1846 р. завершив створення картини «Почаївська лавра з півдня». 

 

   Виконана на папері з параметрами 28,9 × 37,8 аквареллю. Справа внизу чорнилом підпис автора: Шевченко. Сьогодні картина зберігається у Київському національному музеї ім. Тараса Шевченка.

   Споруда Почаївської лаври, яка справила дуже сильне враження на художника, захоплює величавістю та чистотою. Він майстерно передав точність форм та правильність архітектури. Техніка акварелі передає відтінки не тільки пейзажу, але й настрою художника. Шевченко писав картину з долини, тому тонка білосніжна споруда видається великою, але легкою та казковою. Ансамбль включає багато будівель, що мають високі колони та безліч вікон. Основною спорудою є собор, який піднімається зі своїми банями з дзвонами та хрестами. Навколо лавру оточує приземистий мур, який робить лавру міцною земною фортецею.

   Піднесений настрій лаври зображений на фоні убогого будинку та одинокого подорожнього, який, напевно, прямує до лаври. Художник-громадянин показав життєвий контраст, який панував у Почаєві.

 

   Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвідати різні куточки України і донести до нащадків картини про рідний край. На фоні чудової природи Україна постала перед поетом злиденна і пригнічена під тягарем кріпацтва. Цей настрій переданий у картинах «На околиці» (1845), «Селянське подвір’я» (1845), «Подвір’я на селі» (1844-45). Подорожуючи Україною, поет відвідує дорогі його серцю місця, робить замальовки «В Решетилівці» (1845). 

   Велике місце у творчості Т. Шевченка посідає історичний пейзаж «В Густині» (1845), «Аскольдова могила» (1846),  «Воздвиженський монастир» (1845), «Костьол у Києві» (1846). Художник змальовував реальні краєвиди, які бачив перед собою «Хата над водою» (1844-1845), «Дерево» (1846), «На Україні» (1845). 

Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного художника - пейзажі, портрети, ілюстрації до своїх поетичних творів. 

 

12. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства та арешт.

   У березні 1847 року, коли було розгромлене Кирило-Мефодіївське товариство, почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року, а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу. Його належність до товариства не була доведена. Проте “за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. 

 

13. Заслання.

8 червня 1847 року Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. У 1848 році на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 року до травня 1849 року експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював. Під час Аральської експедиції, ставши свідком пожежі, Тарас Григорович написав акварелі "Пожежа в степу“ (1848) та описав її у повісті "Близнецы", «Шевченко серед учасників експедиції на березі Аральського моря» (1848-1849). Тоді ж з’явилася ще низка картин «Берег острова Ніколая» (1848) Акварель, «Крутий берег Аральського моря. Акварель» (1848-1849), «Місячна ніч на Косаралі» (1848-1849) Акварель. Під час подорожі експедиція побачила одне-єдине дерево в степу – джангисагач. Місцеві жителі вважали його священним і прикрашали клаптиками кольорової матерії. Шевченко змалював це дерево у картині "Джангисагач" (1848) Акварель. Тоді ж з’явилася ще низка робіт «Укріплення Раїм» (1848) Акварель, «Укріплення Іргизкала» (1848-1849) Акварель. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. За порушення заборони писати та малювати 23 квітня 1850р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Тут він з обережності змушений був припинити писати вірші, проте, в ті роки він багато малював. У Новопетровському укріпленні художник виконав багато акварельних пейзажів «Сад біля Новопетровського укріплення» (1854), «Новопетровське укріплення» (1853), «Акмиш-тау» (1851). А також картин з життя та побуту казахського народу «Казахська юрта в степу» (1851-1857) Акварель, «Пісня молодого казаха» (1857) Сепія, «Казахи в юрті» (1848) Сепія. Шевченко - перший і фактично єдиний художник того часу, який блискуче змалював самобутню красу природи Мангишлаку «Мангишлацький сад» (1851-1852). Тут створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст - «Програвся в карти», «Серед розбійників». Перші п’ять малюнків показують шлях купецького сина від пияцтва і гри в карти до розбійництва і убивства. На наступних зображено жорстоку кару. Вся серія «Кара колодкою» (1856-1857), «Кара шпіцрутенами» (1856-1857) побудована за зразком євангельської притчі. 

    Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. 

 

14. Довгоочікувана воля.

У лютому 1855 року, після смерті Миколи І, друзі поета почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 року було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 року Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі. По дорозі до столиці йому довелося затриматися на кілька місяців в Нижньому Новгороді, поки віце-президент Академії мистецтв Федір Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. 

 

15. Приїзд у Петербург та останні роки художника.

   У кінці березня 1858 року Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті. Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861 року він тяжко захворів і 10 березня помер. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 – у кріпацькому рабстві, 10 – у тюрмах та на засланні. А решту – постійно перебував під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному домі. Похований був на Смоленському кладовищі, у похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева. 

 

16. Творча художня спадщина.

  Тарас Шевченко досяг вершин слави всупереч законам і традиціям тогочасної Росії, які панували на той час. Адже вони були спрямовані проти висунення на авансцену історії таких людей, як Тарас Григорович. Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Його художня спадщина налічує майже 1200 мистецьких творів. Він працював різноманітними техніками: акварель, олія, сепія, туш, олівець, гравюра, офорт.

 

План.

1. Шевченко – майстер художнього полотна.

2. Народження митця.

3. В «науках» у дяків.

4. У Вільно. 

5. У Петербурзі.

6. Викуп із кріпацтва.

7. Здібний учень Академії мистецтв.

8. Портрети у доробку митця.     

9. Власні автопортрети.

10. Подорожі на Україну.

11. Робота в Київській археографічній комісії.

12. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства та арешт.

13. Заслання.

14. Довгоочікувана воля.

15. Приїзд у Петербург та останні роки художника.

16. Творча художня спадщина.

 

Література.

1. Шкільні підручники з української літератури.

2. Вікіпедія.

3. «Широкий шлях» Степана Васильченка.

 

...