Потішки — це дитячі віршики-забавки, які супроводжуються відповідними рухами: перебиранням пальчиків, потиранням долоньок ступнів, «куванням» їх пальчиком, чуканням, дибанням (ходьба дитини, яка стає ще не на повну ступню, а лише на пальчики). Усі ці рухи своєрідний масаж, гімнастика. Їх виконували матері чи бабусі, втішаючи дитину, коли вона плакала. Їх співали дітям до двох років.
***
Водо, водо холодная,
стечи з мене, нагрій мене.
А з кого не стече,
того сонце спече.
***
Гайда, гайда, гайдаша,
і кобилка, і лоша,
і семеро поросят,
і восьмеро овечат,
та нікому пасти.
Виглядає вовк із ліса,
хоче лоша вкрасти.
А це в поле,
а це в море,
а це наввишки,
стрибай, Івашку, з колиски.
***
Диби, диби!
Ішла баба по гриби,
а дід по опеньки
в неділю раненько.
— Лася, Парася,
Де була?
— У лісі.
— Що їла?
— Горісі.
— Чим кусала?
— Зубами.
— Куди клала?
— До мами.
***
— Зайчику, зайчику, де ти був?
— У млині, у млині.
— Що ти бачив?
— Муку.
— Чом ти не взяв?
— Я взяв цілий мішок,
та набігли собаки,
та забили мені баки,
я й розсипав.
***
Зозуле рябенька,
пташино маленька!
Закуй мені по звичаю,
доки жити в світі маю?
***
Іде. іде дід, дід,
несе, несе міх, міх.
От такий дідише,
от такий страшище:
от такий ногатий,
от такий рукатий,
от такий вусатий,
тякий бородатий,
от такий окатий,
от такий плечистий.
***
Кую, кую ніжку,
Поїду в доріжку,
Буду коника кувать,
В ліс щоб не ночувать.
***
Кую, кую чобіток.
Подай молоток,
Не подаси молотка —
Не підкую чобітка.
Молоток золотенький,
Чобіток дорогенький. Ш-ш-ш.
***
— Ладки, ладоньки, ладусі,
ой ладусі, ладки, де були ви?
— У бабусі?
— Що їли?
— Оладки.
— З чим оладки?
— Із медком та солодким молочком.
***
Ой, чук-чуки-чук!
Наловив дід щук,
Баба рибку спекла —
З сковорідки втекла.
Оце раз, оце два,
оце три, оце чотири,
оце п'ять, оце шість,
оце сім, оце вісім,
оце дев'ять, оце лин,
оце щука з Кременчука,
оце карась затрепетавсь,
оце заввишки —
вставай з колиски.
(забавлянка, коли дитину вчать стояти)
***
Печу, печу xлібчик
Дітям на обідчик:
Меншому — менший,
Більшому — 6ільший.
Шусть у піч!
Шусть у піч!
Сажай — виймай,
сажай — виймай.
Ріжу, ріжу
я. куштую, — гам.
***
Пішла киця по водицю
та й упала у криницю.
Біжить котик рятувати,
за вушечко витягати.
Витяг кицю за вухо
та й посадив, де сухо.
***
Попіл, попіл, попільниця,
а де ж наша зозулиця?
Понад морем літала,
синім оком кивала.
А ти, Кив, не кивай,
а ти з города тікай!
***
Потягусі , потягусі,
На Галинку ростусі,
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка
Своїй мамці
Скоро в поміч стала.
***
Сорока-ворона
на припічку сиділа,
діткам кашку варила.
Цьому дам, цьому дам,
а цьому — не дам,
бо він дров не рубав,
пічки не топив,
кашки не варив.
Фр-р-р! Лети собі геть!
***
Сорока-ворона
На припічку сиділа,
Діткам кашку варила: —
Оцьому дам, оцьому дам,
А цьому не дам:
Він дрова не рубав,
В хату не носив, печі не топив,
Води не носив, діжі не місив,
Каші не варив, хліба не ліпив,
В піч не саджав, кашу доїдав.
***
СОВА
— Вдень в дуплі сидить сова,
навіть дзьоб не висува.
А вночі вона полює,
совенят малих годує.
— Мамо, вдень чого сова
навіть дзьоб не висува?
— Дуже кепсько бачить вдень,
то й сидить, анітелень.
І чого ота сова
навіть дзьоб не висува?..
(Варвара Гринько)
Примовки — жартівливі, зазвичай римовані вислови, якими починається чи завершується казка; дотепні зауваження, що вплітаються в розповідь чи текст твору, тощо.
***
Гоп, гой, горобейки,
на бабині конопельки,
а на дідів мак.
Нехай буде так.
От і казці кінець,
пішла баба у танець,
а за нею горобець
викрутасом, вихилясом.
Молодець, горобець!
***
Скажу вам. діти, казку:
приніс зайчик дров в'язку,
поколов їх дрібненько,
зварив кашу хутенько.
Кашка була солоденька,
моя казка коротенька.
***