Тема: розповідь про походження куща калини – рослинного символу українців.

Головна думка: «став він темою козацьких легенд, своєрід­ним оберегом, символом нашої української державності».

Мета: заклик цікавитися народною спадщиною українського народу, бо без верби і калини нема Укра­їни.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання

Будова твору

Композиція твору

Експозиція: Аллочка звертається зі запитаннями до дяді Віті, він знає казку про калину.

Зав’язка: в одній сім’ї жила дівчинка Калинка, вона доглядала вербу. 

Розвиток дії: біля верби дівчинка бачить чужинців-драконів, вона просить дроздів-омелюхів попередити мешканців поселення про небезпеку, селяни відбивають напад, дракони вирішили згубити дівчину.

Кульмінація: люди стривожилися відсутністю Калинки, понівечене тіло дівчини біля верби.

Розв’язка: наступного дня на тому місці виріс кущ, він стає оберегом і символом нашої української державності.

План

1. Дівчинка Алла запитує про дендропарк.

2. Дядя Вітя відповідає на запитання дівчинки.

3. Слухай казку про калину.

4. Калинка вміє передбачати.

5. Таємниця – дівчина доглядає за вербою.

6. Калинка попереджає про небезпеку.

7. Під вербою виріс гарний кущ.

8. Лікувальна калина – народний символ.

Персонажі: дівчинка Аллочка і дядя Вітя.

Розповідь ведеться від імені персонажа дяді Віті.

Цитатна характеристика Аллочки

Цитатна характеристика дяді Віті

Враження справила казка на Аллочку

Казка про трагічну долю дівчини Калинки спочатку справила сумне, стривожене враження на Аллочку. Проте відомості про те, що слава про казкову дівчинку живе в народній пам'яті не може не тішити, вони ще раз доводять, що в казці добро перемагає зло.

Доведення, що прочитали оповідання

У творі невеликого обсягу (три сторінки) йдеться про реальну подію з двома  персонажами (дядя Вітя розповідає казку про калину дівчинці Аллочці).

Опис калини

«…Під вербою виріс гарний кущ. Навесні він стає білосніжним. Напри­кінці літа його вкривають рясні кетяги червоних, як кров, ягід. А взимку дрозди-омелюхи підживлюються малень­кими й смачними плодами, насінинки в яких нагадують людське серденько».

_{КАЗКА ПРО КАЛИНКУ}

_{— Добрий день, дядю Вітю, — привіталася Аллочка, — я до вас…}

_{— Чому це ти така загадкова сьогодні?}

_{— Та ось хочу запитати вас про дендропарк¹, чула, що такий є в нас.}

_{— А-а… Так, так, неподалік від нашого древнього мі­ста, у мальовничому селі Ходаки² є гарний-прегарний парк з надзвичайно унікальними деревами, кущами, квітами, вуликами з бджілками, ставком і руденькою собач­кою Рижулькою.}

_{— Ой, як цікаво! — сплеснула в долоньки Аллочка. — А звідки це все взялося?}

_{— Живе в столиці нашої держави земляк, справжній чарівник, професор, почесний громадянин нашого міста Анатолій Іванович Потопальський. Саме він і заклав сво­го часу цей чудовий парк. Його берегинею є рідна сестра вченого Марія Іванівна, яка доглядає за квітами, берізка­ми, дубами, калиною.}

_{— Мене мама лікувала калиною, — похвалилася Аллочка, — це такі червоні ягідки. А ви знаєте казку про калину?}

_{— Так, Аллочко. Вмощуйся зручніш і слухай.}

    _{Трапилося це давним-давно. Тоді ще всі люди жили ра­зом, як одна сім'я і понад усе шанували вони Сонце і Мі­сяць, Дерева і Рослини, Вогонь і Воду. Жила серед них надзвичайно вродлива, добра душею та розумна чарівни­ця. Звали всі її Калинкою. Вміла вона передбачати него­ду, а ще — попереджала про напади злого й страшного крилатого змія Дракона, який спустошував усе довкола, коли прилітав до людських осель. Після того навіть дощ переставав іти над тими благодатними землями…}

    _{Була в Калинки таємниця: любила вона дуже догляда­ти за вербою. Подобалося їй це дерево, яке навесні схиля­ло свої пишні зелено-листяні коси до невеличкого озерця. А коли зацвітала верба, бджілки густо обсідали її диво­вижні сережки і гули чарівну мелодію.}

    _{Якось зібралася Калинка до свого улюбленого дере­ва. Минула лісочок і вже вийшла до озерця. Аж раптом уздріла на галявинці двох чужинців, крилатих зміїв, які готувалися до нападу на її поселення. Гукнула дівчина дроздам-омелюхам. І полетіли ті попередити людей про небезпеку. Відбилися селяни від Драконів і заходилися прославляти Калинку.   Почули це Дракони й вирішили згубити дівчину…}

    _{Стривожилися в поселенні люди відсутністю Калинки та й пішли шукати її. Знайшли Калинку понівечену під вербою. Там і поховали її. А наступного року під вербою виріс гарний кущ. Навесні він стає білосніжним. Напри­кінці літа його вкривають рясні кетяги червоних, як кров, ягід. А взимку дрозди-омелюхи підживлюються малень­кими й смачними плодами, насінинки в яких нагадують людське серденько.}

_{— І все? — сумно запитала Аллочка.}

_{— Ні, сонечко, — заспокоїв її дядя Вітя. — Відтоді калиною і називають той кущ, ягідки якого гіркі, як до­ля Калинки. Став він темою козацьких легенд, своєрід­ним оберегом, символом нашої української державності. Висаджують кущ під хатами всі українці. А ще кажуть: «Червона калина від ста хвороб лікує».}

_{1. Дендропарк — територія, на якій вирощують дерева різних порід.}

_{2. Ходаки — село в Житомирській області; у дендро­парку поблизу села вирощують лікарські рослини.}