Тема: розповідь про листочки восени.

Головна думка: «Подивись, яке я барвисте!»

Мета: заклик не бути байдужими до природи.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Ознаки побутової казки

Казкові імена: Осінь.

Персонажі: предмети, наділені людськими рисами, розмовляють.

Добро перемагає зло (усмішка не залишила без уваги жоден листочок).

Будова твору

План

1. Листочки втрачають зелений колір.

2. Опадає сумне листя.

3. Хлопчик складає осінній букет.

4. Дитяча усмішка для кожного листочка.  

Осінні барви: багряний, жовтий, червоний, вишневий, рожевий, фіолетовий.

Листочки «просили», щоб хлопчик забрав їх, бо вони не хотіли лежати на землі, де на них ніхто не дивився, не милувався їхніми барвами. 

Назва тексту відображає головну думку твору. Листочки сумували, що втрачають зелені барви і опадають. Вони просилися в осінній букет хлопчика. А його щира без краплини смутку усмішка не залишила без уваги жоден листочок, навіть їхні барви стали ще більш золотими. Твір спонукає придивитися до барв осені, побачити її красу, адже насправді  падолистом осінь рятує дерева від зимового холоду. Також текст закликає дітей зайнятися творчістю, збирати осінні букети для аплікацій. Отже, в турботливу щедру  золоту осінню пору не має бути місця для смутку.      

Дібрали інший заголовок

  Я би назвав твір «Осінній букет». Такий букет подарує радість жовтим листочкам, вони відчують свою потрібність, а діти зможуть зробити чудові аплікації.  

***

  Я би назвав твір «Барви осені». У тексті йдеться про листочки, які втратили зелений колір. Після літа вони набувають осінніх барв. 

^{ОСІНЬ БЕЗ СМУТКУ}

   ^{Літо збігло швидко і непомітно. Але листочки, що росли на деревах, це помітили лише тоді, коли почали втрачати зелений колір. Куди та чому він зникав — невідомо. Поки художниця Осінь розфарбовувала їх в інші кольори, вони сумно дивилися в небо, зітхали, тихо перемовляючись. Листочки згадували, як було хороше рости й шелестіти на гілках дерев, пити теплі краплини вранішньої роси, загравати з вітерцем, слухати спів птахів. А ще вдихати аромати трави та літніх квітів, які росли на землі. «Однак тепер усього цього не буде, — думали листочки. — Без зеленого забарвлення станемо нікому не потрібними. Навіть люди на нас не дивитимуться».}

    ^{Одного ранку, прокинувшись від поцілунків сонячних зайчи­ків, листочки помітили на собі нові кольори: багряний, жовтий, червоний, вишневий, рожевий, фіолетовий. Завдяки їм вони стали ще привабливішими, яскравішими. Та не довго раділи листочки. Холодні дні, тумани, що не хотіли розсіюватися, відсутність сонеч­ка, яке затуляли сірі дощові хмари, примусили їх важко зітхати, опадати й сумувати, що більше не тішитимуть людей новою красою. Бо хто ж, ідучи по листю, дивитиметься під ноги?}

    ^{Якось листочки побачили хлопчика, який ішов з батьками, обережно підіймав листочки та складав їх в осінній букет.}

^{— Візьми мене! І мене! Подивись, яке я барвисте! І я також красиве! — лунало звідусіль.}

    ^{Хлопчик не міг забрати всіх. Лише до деяких простягалися його рученята, але усмішка не залишила байдужим жоден листочок. Вона була щирою, ніжною, лагідною та без краплини смутку. І від того світ ширшав, добрішав, а барви художниці Осені в осінньому букеті ставали ще яскравішими.}