Тема: розповідь про дівчинку, яка дружила з морем.

Головна думка: «Море, я тебе дуже люблю».

Мета: чудово відпочивати біля моря.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Будова твору

План

1. Дівчинка з морем були друзями.

2. Морська хвиля цілувала щоки.

3. Радісна зустріч друзів.

4. Розповіді приятелів про життя.

5. Увечері дивились на захід сонця.

6. Прощальний танець для моря.

7. Море, я тебе дуже люблю.

Доведення, що прочитали оповідання

У прозовому творі невеликого обсягу (дві сторінки) йдеться про одну подію в житті дівчинки (літній відпочинок на морі), діють два персонажі (дівчинка і море).

Головний персонаж: дівчинка.

Другорядний персонаж: море.

Цитатна характеристика дівчинки

^{ДІВЧИНКА І МОРЕ}

    ^{Дівчинка з морем були друзями. Улітку дівчинка при­їжджала з великого міста, а восени знову поверталася додому. Море сумувало за нею і чекало, коли ж вона знову приїде.}

    ^{Дівчинка прибігала привітатися з морем рано-вранці. Воно здалеку впізнавало її білу сукню та русяве волосся, що розвівалися на вітрі. Дівчинка забігала в море, щоб привітатися з ним, схиляла голову до води, і морська хвиля цілувала їй щоки.}

^{— Я так скучила за тобою, море, — схвильовано казала вона. — Мені часто снилося, що я гойдаюся на твоїх хви­лях, а ти розповідаєш мені казки.}

^{— Я теж за тобою скучило, — відповідало море. — Мені не вистачало твого голосу та сміху. І хотілося знову по­бачити, як ти біжиш по моєму березі. Ти тоді дуже гарна.}

   ^{Дівчинка вийшла на берег і сіла на пісок.}

   ^{Море розповідало дівчинці, як йому жилося, поки її не було. Про людей, які приходили на його берег, про кораб­лі, які воно носило на своїх водах, про веселі ігри дельфінів, про те, як ростуть у своїх мушлях мідії, а на дні танцюють морські зірки.}

^{А дівчинка розказувала про книжки, які прочитала взимку, казала, що вирощує на балконі герань і петунії в горщиках і що її пес уже дуже постарів.}

   ^{Увечері дівчинка знову приходила на морський бе­рег. Вони вдвох з морем мовчали, дивлячись, як черво­не яблуко сонця скочується у воду. І так було до кінця літа.}

   ^{Коли море бачило, що перелітні птахи вже летять на південь, воно знало, що невдовзі дівчинка також поїде додому, і починало сумувати. На прощання дівчинка тан­цювала для моря, а воно дарувало їй найкрасивішу муш­лю, його хвилі обіймали її міцно-міцно, щоб запах моря залишався в неї на шкірі аж до зими...}

   ^{Коли дівчинка спускалася по ескалатору в метро, па­сажири не могли зрозуміти, чому так пахне морем. А дів­чинка заплющувала очі й бачила перед собою білі гребін­ці хвиль, драглистих медуз, що гойдаються в зеленій воді, відчувала на губах морську сіль і казала подумки: «Море, я тебе дуже люблю», — і знала, що море її чує.}