Тема: розповідь про осінь та її щедрість – багатий врожай яблук у діда Степана.

Головна думка: «яка щедра наша земля».

Мета: осінь – щедра пора.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Прозовий твір невеликого обсягу (дві сторінки) розповідає про одну подію (гостювання в дідуся), декілька персонажів (Сашко, його батько і дід Степан).

Будова твору

План.

1. Не гурчать машини з буряками.

2. Городину позбирали.

3. Треба навідатися до діда Степана.

4. Сашко з батьком поїхало за село.

5. У гостях в діда Степана.

6. Пора збирати врожай у саду.

7. Земля щедра, як мама.

8. Скоро прийде зима.

Розповідь ведеться від імені автора.

Персонажі: хлопчик Сашко, його батько і дід Степан.

Цитатна характеристика Сашка

^{ЗА ПОРОГОМ ОСЕНІ} 

   ^{Якось уранці Сашко виглянув у вікно й побачив, що на дорозі вже не гурчать натужно вантажівки з буряками.}

    ^{І городину всю вже позбирали. І сонечко стало ніби трохи лінькувате — і сходить пізніше, і гріє начеб неохоче. І дощі стали частіше перепадати.}

^{— От до зими йдеться, — сказав батько матері. — Треба б навідатися до діда Степана. Збігло літо, а ми за роботою до нього ні разу й не вибралися. Добре, що сьогодні неділя.}

^{— Тату, візьми мене з собою, — попрохав Сашко.}

^{— А як же я без тебе? Візьму. Ти ж у нас завжди за пер­шого помічника.}

    ^{Сіли вони вдвох у машину і помчали за село. Там, біля тихої річки із задумливими вербами, притулився до лісу садок.}

    ^{Спинилися біля дерев'яних воріт. Батько посигналив, а Сашко виліз із кабіни й вистрибом помчав* до воріт. Він скучив за дідом і радів, що його побачить.}

    ^{Назустріч йому виступив дід Степан — високий, усміх­нений, з білою бородою.}

^{— А підріс же ти, як з води, — мовив дід після привітань. Скуйовдив Сашкового чуба й пригорнув онука.}

^{— Скоро, голубе, будеш козарлюгою.}

    ^{Підійшов батько, поцілувався з дідом і спитав:}

^{— То чи добре яблука вродили?}

^{— А вродили. І рясно, і великі, наче кавуни.}

    ^{Вони втрьох пішли в сад. У прохолодній тиші чутно, як шелестить під ногами трава і гупають об землю яблука.}

^{— Он антонівка яка налилася, — показує дід на крислате дерево. На ньому поміж листя висять великі жовті яблука.}

    ^{Сашко зірвав одне й підніс його проти сонця. Запахуще яблуко просвічувалося. Видно було навіть зернятка всередині і тінь від його пальців з другого боку.}

^{— Уже час їх і зривати, — сказав дід, — бо скоро вдарять морози, а там не зогледишся, як і сніг випаде.}

^{— Дивися, онуче, яка щедра наша земля, — каже дід Степан. — Усе, що хочеш, чого душа забажає, на ній родить. Щасливі ми, бо живемо на такій землі.}

    ^{А й справді, думає Сашко, щедра земля. Як його мама. І нікого не обійде тією щедрістю. Він примружив очі й спро­бував уявити все, що родить земля: яблука, груші, картоплю, сливи, помідори, буряки, абрикоси, кавуни, смородину, полуниці... Хіба все одразу й згадаєш?}

    ^{Коли виходили з саду до воріт, дід простягнув Сашкові кілька антонівок:}

^{— Почастуєш своїх друзів. Ви ж прийдете на поміч, як збиратимем яблука?}

^{— Ти ще й питаєш, діду! Прийдемо всією вулицею. Хто ж відмовиться збирати яблука?!}

    ^{Коли вони від'їжджали, біля воріт ще довго стояв дід Степан. В кабіні пахли, мов подих осіннього саду, великі жовті антонівки. А обабіч дороги бігли назустріч машині прив'ялі або присохлі трави.}

   ^{Сашкові подумалося: мабуть, усе на світі знає, що скоро прийде зима, що осінь щоранку вже виглядає її. Якогось дня вони нарешті зустрінуться там, у тихому саду біля річки й лісу. І зима подякує осені за її щедрі плоди. А потім аж до весни стерегтиме, щоб ніхто не сполохав** сон стомленої землі...}

_{^{*Помчав вистрибом — побіг підстрибуючи.}}

_{^{**Не сполохати — не налякати.}}