Тема: казкова розповідь про походження золотих барв осені.

Головна думка: «Глянеш восени навколо — усе горить золотом, і радісно стає на душі. Пропадає смуток, висихають сльози»

Мета: замилування осінніми золотими барвами в природі.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Жив колись …».

Слова-повтори: «лікарів, знахарів».

Кратні повтори-дії: пити зілля тричі на день.

Чарівні перетворення: монети стали золотом осені.

Добро перемагає зло (бідним людям подарував радість і втіху).

Будова твору

План

1. Царя непокоїть страшний сон.

2. Дід згодився допомогти.

3. Дід наварив зілля для царя.

4. Зілля допомогло.

5. Цар приніс скриньку золота.

6. Віддайте золото бідним.

7. У скриньку пролізло мишеня.

8. То осінь прийшла до людей.

9. Радість і втіха бідним людям.

Дійові персонажі: цар і дід.

Цікава казка про те, як на Козину гору прийшла осінь.

Дуже страшний сон непокоїв царя. Старий дід, про якого ходили легенди, подивися в цареву душу і сказав, що його турботи від байдужості до простих людей. Дідове зілля допомогло цареві. Той вирішив віддячити цілителю скринею зі золотом, на що дід запропонував віддати скарб простим людям, бо ліс і гора були для нього золотом. Звичайно, що цар так і зробив. А в скриню залізло мишеня і прогризло дірку. Поки цар шукав найбідніших людей, золото падало на землю, воно золотило і листя, і травичку, і поля, і сади. Так цар приніс на Козину гору золото осені. А всі бідні люди мали велику втіху і радість від золотих осінніх барв довкілля.

ОСІНЬ

   Жив колись один цар. І приснився йому дуже страш­ний сон. Непокоїв царя цей сон кожної ночі. Не міг він ні їсти, ні пити, ні спати. Багато лікарів, знахарів хоті­ли врятувати царя, та ніхто не допоміг йому. А в густому лісі, на Козиній горі, жив старий дід. Ходили про нього легенди, що дуже допомагав він людям.

    От цареві й порадили піти до діда. Прийшов цар, укло­нився йому в ноги і розповів про свою біду. Дід згодився допомогти цареві. Старий подивився йому в душу, а потім сказав:

— Вас, царю, тому мучить щоночі страшний сон, бо не допомагаєте ви бідному люду. Не бачите їх бід, не чуєте їх зойків. Але я спробую для вас щось зробити.

    Наварив дід зілля і промовив:

— Один раз пити вранці, другий раз — в обід, а третього разу — ввечері. І розмішайте це зілля в сльозах.

    Цар послухав діда і почав робити, як той наказав. Про­йшов один день, другий, третій, четвертий, п'ятий...

    Полишив страшний сон царя. Завітав цар до діда і ска­зав:

— Ваше зілля допомогло мені. А за те, що вилікували мене, ось вам скринька із золотом.

    А дід йому:

— Я не бідний, бо золото моє — це мій ліс, моя гора. Віддайте це золото бідним людям.

    Так і хотів зробити цар. Узяв він скриньку та й поніс її до людей. А в скриньку залізло мале мишеня і прогризло там дірочку, а саме заснуло...

     От іде цар горою, потім селом. Шукає найбідніших лю­дей, та й не бачить, що золото сиплеться із дірки. Де про­йде цар, там і горить все золотом: і листя, і травичка, і поля, і сади. То осінь прийшла до людей.

     Так цар приніс в ліс, на Козину гору, золото осені. А бідним людям подарував велику радість та втіху. Глянеш восени навколо — усе горить золотом, і радісно стає на душі. Пропадає смуток, висихають сльози.