Тема: легенда про козацького сотника Вертепа.

Головна думка: «Мовляв, бережіться!».

Мета: уславлення козацької відваги.

Рід літератури: епос.

Жанр: легенда.

Композиція твору.

Експозиція: чумаки стали табором.

Зав’язка: чумак питає отамана про Кам’яного козака.

Розвиток дії: козаки виїхали, щоб перехопити орду; сотник Вертеп попадає в полон; вороги хочуть діяти чарами.

Кульмінація: сотникові вдається втекти.

Розв’язка: Вертеп кричить побратимам про небезпеку; чаклун чаклує і сотник кам’яніє; скеля на могилі Кам’яний козак застерігає ворогів від нападу.

Персонажі: чумак і чумацький отаман Панас.

Цитатна характеристика козацького сотника Вертепа.

^{ЛЕГЕНДА ПРО КАМ'ЯНОГО КОЗАКА}

    ^{Ніч. У небі над степом розсипалися зірки і сяє місяць. У степу чумаки стали табором, готують їсти.}

^{— Багато ще їхати? — раптом питає один чумак ота­мана.}

^{— Завтра будемо біля Кам'яного козака, а звідти ру­кою подати до Криму, — відповідає отаман. Усі лягають спати після смачної вечері.}

^{— Дядьку Панасе, а що то за Кам'яний козак? — питає молодий чумак старшого.}

^{— Та то така скеля на могилі, що раніше була коза­ком, — відповідає старий чумак. — Уранці, коли сходить сонце, вона схожа на козака на коні, який рукою з шаб­лею показує у сторону Криму. Старі люди розповідали ме­ні, що, як ішла орда на Україну, то козаки із Січі вийшли, щоб їх перехопити. Сотник Вертеп поїхав поперед війська, щоб розвідати, та натрапив на велику силу татар і був узятий у полон. Він, коли побачив татар, узяв у руки ще й другу шаблю, крикнув: «Хлопці, до табору!», потім ки­нувся на татар і рубався, як сто чортів.    Татари ледве взя­ли його, а головне — він сотню свою врятував.}

     ^{Вороги довго його катували, вимагаючи, щоб він про­вів їх до козацького табору. Та сотник лише сміявся з них. «Казали братчики, що буде боляче, а воно, чесне слово, лоскоче», — казав він.}

     ^{Тоді підійшов до нього татарський чаклун і сказав: «Цьо­го козака ви муками не примусите, тут чари потрібні».}

      ^{Сотника Вертепа підняли з землі зв'язаного і повели. Якийсь татарин підганяв його, штрикаючи в спину шаб­лею: «Іди, іди». Раптом сотник почув збоку іржання коня і, повернувши голову, побачив свого Чорнокрила. Татар­ський чаклун засміявся: «Що, козаче, гарний кінь? Був твій, стане мій!»}

      ^{І тут сотник Вертеп, коли татарин знову штрикнув йо­го шаблею: «Іди, іди!», розвернувся назад і об шаблю тата­рина розрізав сирицю*, якою зв'язали йому спереду руки і так вели. Потім вирвав з рук татарина шаблю і скочив на свого бойового коня. Кінь поніс козака, як вітер.}

      ^{«Зупини його, зупини! — крикнув мурза** чаклуно­ві. — Бо він попередить козаків, видасть, де ми!» Чаклун вихопив якусь книгу і щось почав читати.}

      ^{Але кінь сотника застоявся і тепер нісся, як вітер. Сотник вже виїхав на могилу, де був козацький вартовий бекет***.}

      ^{«Бий у тулумбаси****! Татари он там!» — гукнув сотник і показав шаблею туди, звідки приїхав. Аж раптом ударила блискавка, і козак закам'янів разом з конем, показуючи в бік татарського табору. Та чаклун запізнився. Козаки вдарили в тулумбаси і підняли все військо, яке знайшло татар і вирубало до ноги.}

    ^{А закам'янілий сотник Вертеп і досі вказує в бік Кри­му. Мовляв, бережіться!}

^{— Ось така історія, — закінчив дядько Панас.}

^{* Сири́ця — міцна шкіра, з якої виготовляли ремені.}

^{** Мурза́ — найвищий титул знаті в татар (татарський князь).}

^{*** Беке́т — військова сторожова споруда.}

^{**** Тулумба́с — старовинний ударний музичний інструмент.}