Тема: розповідь про тополю, якою милувалися мати з сином.
Головна думка: «мати з сином милувалися вродою тополі».
Мета: замилування осінньою красою тополі.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Твір є оповіданням. У творі невеликого обсягу (одна сторінка) розповідається про одну подію (хлопчик з мамою замилувалися красою тополі) протягом короткого часу (прогулянка біля дороги) з життя двох головних персонажів (мами зі сином).
Будова твору
|
Зачин |
«Росла собі край дороги тополя все вгору та вгору…» |
|
Основна частина |
«Якось уранці, коли сонце обняло своїми ласкавими променями дерево…» |
|
Кінцівка |
«Мати з сином милувалися вродою тополі…» |
План
1. Росла тополя край дороги.
2. Дорога гула, ревла, стогнала.
3. Байдужі погляди водіїв й пішоходів.
4. Тополя засвітилася.
5. Осінь посвітила листочки.
6. Мати з сином милувалися вродою тополі.
Персонажі: мати з сином Юрком.
Зміна тополі: «тополя то припадала пилом, то вмивалася дощами, то обсушувала свої листочки на сонці», «сонце обняло своїми ласкавими променями дерево», «тополя справді ніби зайнялася зсередини», «дерево підсвічується невидимими світильниками», «мати з сином милувалися вродою тополі».
Ілюстрації до твору
|
Ілюстрація |
Переважаючий колір |
|
Темно-сіра дорога, скраю висока зелено-сіра тополя, на дорозі темні машини |
Сіро-зелений колір |
|
У небі жовте сонце, світло-сіра дорога, скраю висока зелено-жовта тополя, на дорозі жінка з хлопчиком, який показує рукою на тополю |
Жовто-зелений колір |
Цитатна характеристика хлопчика
|
Чубатий, малий |
«чубатий хлопчина гукнув до мами, що вела його за руку» «Ні, Юрасику, то листочки так світяться» |
|
Спостережливий |
«Тополя засвітилася» |
|
Допитливий |
«Хлопчик допитувався» |
|
Здивований |
«Осінь?» |
|
Замилуваний красою природи |
«Мати з сином милувалися вродою тополі» |
ТОПОЛЯ
Росла собі край дороги тополя все вгору та вгору. Повз неї вдень і вночі стрімголов мчали таксі, вантажні автомобілі, автобуси, ліниво повзли трактори з причепами, обкутували їдким димом мотоцикли і мопеди.
Дорога гула, ревла, стогнала.
А тополя то припадала пилом, то вмивалася дощами, то обсушувала свої листочки на сонці. Звикли до неї водії й пішоходи, ковзали байдужими поглядами і мчали чи йшли далі.
Якось уранці, коли сонце обняло своїми ласкавими променями дерево, на протилежному боці дороги чубатий хлопчина гукнув до мами, що вела його за руку:
— Мамо, дивіться!
— Що там, сину?
— Тополя засвітилася.
Жінка зупинилася й радісно усміхнулася: тополя справді ніби зайнялася зсередини. Листочки навколо стовбура пожовкли, а зовні ще милували око потемнілою густою зеленню. Тому й здавалося, що дерево підсвічується невидимими світильниками.
Хлопчик допитувався:
— Мамо, там лампочки? Як на ялинці?
— Ні, Юрасику, то листочки так світяться.
— А хто їх посвітив?
— Осінь, мій хлопчику.
— Осінь?
— Еге ж.
Мати з сином милувалися вродою тополі, а мимо мчали й мчали автомобілі.