Тема: розповідь про непорозуміння між друзями та однокласницю Лялю.

Головна думка: «не можна просто так втрачати друзів».

Мета: заклик навчитися дорожити дружбою.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Твір є оповіданням. У творі невеликого обсягу (три сторінки) розповідається про події у школі  (появляється нова однокласниця Ляля і що з того вийшло) протягом короткого часу (декількох днів) з життя декількох персонажів.

Композиція

Зав’язка: до класу приходить нова учениця Ляля.

Розвиток дії: оповідач проводить однокласницю Маринку, потім просить нову однокласницю допомогти з математикою, друг Сергій просить допомоги з української мови, починається конкуренція між друзями, вони по-черзі пригощають Лялю, обурений оповідач у дворі чекає старшокласника Ваню Бунька, щоб отримати пораду, поспішаючи Бунько радить хлопцям поводитися чесно, щоб не втрачати просто так друзів.

Кульмінація: Бунько з Ляльою направляються до кав’ярні поїсти морозиво.

Розв’язка: оповідачеві спадає пелена з очей, його наздоганяє однокласниця Маринка.

План.

1. Не подам Сергієві руки.

2. До нашого класу прийшла Ляля. 

3. Ляля краща за Маринку.

4. Математика, щоб бути поруч з Лялею.

5. Друг Сергій просить допомоги.

6. Пригостив Лялю сандвічем.

7. Сергій купляє тістечко.

8. Порада Вані Бунька.

9. Оце так закрут.

10. Маринка пригощає яблуком.

Розповідь ведеться від імені головного персонажа.

Головний персонаж: персонаж-оповідач

Другорядні персонажі: однокласник-друг Сергій, однокласниці Ляля і Марина, старшокласник Ваня Бунько. 

Поміркували, чому автор саме так назвав твір.

На мою думку, твір має влучну назву.

У творі непорозуміння між друзями починаються з того часу, як у клас прийшла нова однокласниця Ляля, а оповідач попросив дівчинку допомогти з математики.

І кожен повинен зрозуміти, що не можна просто так втрачати друзів.

Цитатна характеристика персонажа-оповідача

Цитатна характеристика друга Сергія

Цитатна характеристика Лялі

Цитатна характеристика Вані Бунька

Цитатна характеристика Маринки

^{ПРО МАТЕМАТИКУ І КОХАННЯ}

    ^{Присягаюся вам: ніколи в житті я не подам Сергієві руки. Нам уже немає про що говорити. І хай яку цікаву гру він вигадає, я пас. Заявляю вам з усією відповідальністю: у мене відтепер немає най­кращого друга.}

    ^{Усе почалося з того дня, коли до нашого класу прийшла Ляля. Взагалі-то її ім'я Людмила, але всі звуть її Лялею. Вона і справді схожа на ляльку. Уявіть собі величезні сірі очі, маленькі вушка і довгі кучері кольору стиглого жита. Коли на них потрапляє со­нячний промінчик, то кучері виблискують то золотавим, то мідним кольором, і від цього тобі хочеться затамувати подих. Уявили?}

    ^{Така наша Ляля.}

     ^{А ще в неї лагідна усмішка. Не те, що в Маринки. Та як скривиться — хоч тікай. А не встигнеш утекти — отримаєш в бік.}

^{— Чого рота роззявив? — спитає Маринка, примруживши очі. — Не бачиш, який портфель важкий? Теж мені джентльмен.}

    ^{І тут тобі вже немає куди дітися, доводиться брати Маринчин портфель і нести слідом за нею. І не тому, що тобі не хочеться отримати ще одного стусана (таки справді не хочеться), а тому що хоча Маринка й нахаба, але ж дівчинка. Он вона йде попереду і жує яблуко. Хоч би пригостила. Теж мені принцеса.}

    ^{Ні, Ляля не така. От, наприклад, одного разу я їй кажу:}

^{— Лялю, дай списати домашку з математики!}

    ^{І вона не буркнула: «Може, тобі ще краватку попрасувати?», як деякі, а мило всміхнулася і тихо відповіла:}

^{— Ти її не встиг зробити чи не зрозумів, що до чого?}

    ^{А я кажу:}

^{— Якщо чесно, то вона взагалі надто складна для мене.}

^{— Нічого складного там немає, — знову всміхнулася Ляля, і ні­би сонце вийшло з-за хмар. — Хочеш, я допоможу тобі розібратись?}

    ^{Чи я хочу розібратись? Та я до ночі сидів би в школі, щоб тільки зробити ту математику. Тобто математика мене не те щоб дуже цікавила, але сидіти з Лялею поруч, коли вона пише своєю ручкою в моєму зошиті і її волосся лоскоче моє вухо — про це ж можна лише мріяти! І ми сиділи, і рахували, й обчислювали, і креслили графіки, і все було б добре... Якби не Сергій.}

    ^{Тому що наступного дня, коли я пішов до Лялі та вже хотів попросити допомоги розв'язати нову задачу, Сер­гій, нібито ненавмисно, відштовхнув мене і голосно сказав:}

^{— Лялю, дай списати домашку з української!}

    ^{Уявляєте собі цю підступність? Я вважаю, що це огидний вчинок — скористатися моїм методом, щоб поси­діти з Лялею за однією партою після уроків у порожньому класі. Напевне, одразу варто було б натовкти йому під боки, але тоді я ще вважав його своїм найкращим другом.}

    ^{Та це ще не все! Якось на перерві я пригостив Лялю сендвічем. Я сам його зробив, спеціально для неї. Бачили б ви мій сендвіч — з домашньою маминою котлетою, тоненькими скибочками помідо­рів, огірків та ароматним сиром! І тут, звідки він лише взявся, як з-під землі виріс Сергійко і так само, ніби випадково, штовхнув тепер уже Лялю. Сендвіч випав з її рук, гепнувся на підлогу і розвалився: котлета окремо, огірки окремо.}

^{— Ой, вибач, будь ласка, — сказав Сергійко Лялі, ніби мене взагалі тут не було. — Я такий незграба!}

    ^{А потім я сам бачив, як у шкільній їдальні він купив для Лялі величезне тістечко. А собі маленьку піцу. І вони сиділи за одним столом, жували й дивились одне на одного, час від часу посьорбуючи гарячий шоколад із двох синіх чашок. Цього я вже витримати не міг.}

^{Я не став їм заважати. Я просто вирішив, що більше ніколи не подам Сергієві руки. Немає нашої дружби!}

    ^{А зараз сиджу на лавці у дворі та чекаю на Буню. Буню всі поважають. Не дивіться, що прізвисько в нього смішне. Це через те, що він Баня Бунько. І якщо ви уважно читаєте новини, то маєте знати, що Іван Бунько з восьмого класу «А» минулого тижня став майстром спорту з боксу. Ні, не думайте, я не проситиму його провчити Сергія. Це було б підступно. Я просто хочу запитати його дещо. Я скажу: «Буню, а як ти вчинив би, якби твій найкращий друг купив найгарнішій дівчинці на світі величезне тістечко?»}

^{— Як я вчинив би? — повторив Буня моє запитання і сів по­руч. — Я з ним домовився б. Я б сказав: якщо ми справжні друзі, то поводься чесно. Нехай дівчинка сама скаже, хто їй більше подо­бається.}

^{— А якщо вона скаже, що він?}

^{— Ну ОК.}

^{— Просто ОК?}

^{— Так, — Буня поклав руку мені на плече. — Розумієш, не можна просто так втрачати друзів. — Потім він подивився на годинник і додав: — О, вибач, мені час.}

    ^{Буня підвівся, дійшов до рогу і зупинився. Я бачив, як він ще раз подивився на годинник, а потім до нього підійшла Ляля, і вони разом покрокували до кав'ярні, де продається найкраще морозиво в місті.}

    ^{«Овва, — думав я, коли повертався додому. — Оце так закрут...».}

    ^{І я замислився, чи розповідати про Буню Сергієві, що не помітив, як мене наздогнала Марина. В обох її руках було по яблуку. Одне вона простягнула мені:}

^{— Пригощайся!}