Тема: розповідь про дівчинку Марійку і малювання.
Головна думка: «гарна жовта барва з блакитною, як сонце з небом, як волошка з пшеницею, як наш прапор».
Мета: заклик займатися творчістю.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Довели, що прочитали оповідання
Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про одну подію (дівчинка малює) з життя одного персонажа (дівчинка Марійка)
Будова твору
|
Зачин |
«Марійка сиділа й малювала…» |
|
Основна частина |
«Намалювала сонце — і небо повеселішало…» |
|
Кінцівка |
«Відклала олівці й замилувалася…» |
План
1. Марійка малює.
2. Хай буде небо.
3. Небо повеселішало від сонця.
4. Розвеселимо чорне поле.
5. Пробудилася насінина.
6. Жовте і блакитне дає зелену барву.
7. Жовта і голуба барви як наш прапор.
Цитатна характеристика Марійки
|
Любить малювати |
«Марійка сиділа й малювала» |
|
Старанна |
«Намалювала сонце — і небо повеселішало» |
|
Радісна, весела, задоволена |
«Тепер я знаю, — засміялася Марійка, — де жовте й блакитне — там настає весна, бо разом вони утворюють зелену барву» |
|
Мрійлива, захоплена |
«Відклала олівці й замилувалася: гарна жовта барва з блакитною, як сонце з небом, як волошка з пшеницею, як наш прапор» |
Настрій
|
Оптимістичний |
«Хай небо буде ясне! — сказала дівчинка й намалювала небо» |
|
Веселий |
«Намалювала сонце — і небо повеселішало» |
|
Життєрадісний |
«І над землею піднявся зелений паросток, і другий, і третій, і багато веселих зелених паростків!» |
|
Сумний, невеселий |
«А внизу — поле, чорне та сумне» |
|
Радісний |
«Розвеселімо його! — мовили жовта та блакитна барви» «Тепер я знаю, — засміялася Марійка, — де жовте й блакитне — там настає весна, бо разом вони утворюють зелену барву» |
|
Гарний, світлий |
«Як мені хороше!» |
|
Замилуваний, захоплений, мрійливий, піднесений, святковий |
«Відклала олівці й замилувалася: гарна жовта барва з блакитною, як сонце з небом, як волошка з пшеницею, як наш прапор» |
УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР
Марійка сиділа й малювала. Спочатку взяла блакитний олівець:
— Хай небо буде ясне! — сказала дівчинка й намалювала небо. — У небі сяє сонечко, — промовила вона та взяла жовтий олівець.
Намалювала сонце — і небо повеселішало.
А внизу — поле, чорне та сумне.
— Розвеселімо його! — мовили жовта та блакитна барви.
Узялися за руки й спустилися на землю: одна — блакитним дощиком, друга — ясним промінням.
У чорній землі спала насінина. Пробудилася та й каже:
— Як мені хороше! Дощик мене напоїв, сонце зігріло. Буду я проростати.
І над землею піднявся зелений паросток, і другий, і третій, і багато веселих зелених паростків!
— Тепер я знаю, — засміялася Марійка, — де жовте й блакитне — там настає весна, бо разом вони утворюють зелену барву.
Відклала олівці й замилувалася: гарна жовта барва з блакитною, як сонце з небом, як волошка з пшеницею, як наш прапор.