Тема: міф про те, як Перун урятував юнака Стрибу і той став Стрибогом.

Головна думка: «відтоді нерозлучні Перун і Стрибог».

Мета: розповісти про уявлення давніх слов’ян про вітер і дощ.

Рід літератури: епос.

Жанр: міф.

Будова твору

Композиція

Експозиція: у полян було дві доньки Поля́на і Добри́на, молодець Стриба – наречений По́лі.

Зав’язка: чарівну Поляну побачив Перун.

Розвиток дії: йдуть приготування до весілля.

Кульмінація: Стриба попрощався з коханою, встромив мисливський меч собі у груди.

Розв'язка: Перун перетворює Полю на тополю, оживляє Стрибу живою водою з Вирію, Перун і Стриба соколами летять до Вирію, дід Род дає Стрибу яблуко для невмирущості і крила для польоту, Перун і стрибок нерозлучні, як вітер і дощ.

План

1. Поля́на – наречена Стриба.

2. Дівчину вздрів бог Перун.

3. Бути Поля́ні богинею!

4. Приготування дівчини.

5. Прощання і загибель Стриби.

6. Перун перетворює дівчину на тополю.

7. Бог оживляє Стрибу живою водою.

8. Соколами летять до Вирію.

9. Невмирущий Стриба отримує крила.

10. Стриба – вітер, Перун - дощ.      

Фантастичні елементи:

• дівчина Поля́на перетворюється на дерево тополю;

• жива вода з Вирію оживляє юнака Стрибу;

• Перун і Стриба можуть перетворюватися на соколів;

• яблуко діда Рода дає безсмертя юнакові;

• Стрибог прикріпляє до ніг крила і стає володарем вітрів.

Лінія часу становлення Стрибога: загибель юнака — жива вода оживляє Стрибу — Перун і Стриба соколами летять у Вирій — молодильне яблуко дає Стрибі невмирущість — Род дарує крила і благословить Стрибу.

1) Юнак встромив собі меч у серце, бо його наречену вподобав сам Перун.

2) Перун злітав у Вирій, пригорщу живої води бризнув на лице мертвому Стрибі.

3) Перун просить Стриба бути побратимом, вони соколами летять у Вирій, де живуть слов’янські боги.

4) Перун зірвав із Прадуба – вічного дерева слов’ян – молодильне яблуко, його з’їв Стриба і став невмирущим.

5) Род дав Стрибі міцні крила і благословив, аби він став Стрибогом – володарем вітрів.

Незрозумілі слова: нарекли (назвали), волхви (давньослов’янський ворожбит), змаги (змагання), жона (дружина), вздрів (побачив), убрали (одягнули), жахно (жахливо), Вирій (теплі краї), Прадуб (давньослов’янське дерево життя), розпанахує (розриває).

^{ПРО ПЕРУНА І СТРИБОГА}

    ^{Жили на Росі чи Славуті славні поляни Житий і Добрина. У них було дві доньки. Перша з'явилася на світ у полі під час вес­няних робіт, тож нарекли во́лхви її Поля́ною, або По́лею. А друга народилася тоді, коли Добри́на пішла прати до води у долину. Тож  дівчину так і назвали Додо́лою. Була старша така гарна, що навіть старі волхви не могли відвести од неї погляду. Перемо­жець молодецьких зма́гів, Стри́ба, багато подвигів учини́в  на честь красуні й дістав право взяти Полю собі в жони.}

   ^{Та чарівну Поляну вздрів із небес сам Перун. І роз­топилося серце громове́ржця. Уперше  у своєму вічному житті закохався грізний бог блискавки й грому.}

^{— Бути Поляні богинею! — вигукнув громове́ржець так, що слова його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всеси́льного родича, який щедро поливатиме їхню землю дощами, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.}

    ^{Убра́ли Поляну в найкращий одяг, заплели косу до п'ят. Подруги подарували їй розкішний вінок, у який вплели найбарвистіші стрічки.}

    ^{У золотому осяянні, з пучком вогняних стріл у руці з'явився Перун. Аж раптом Стриба розпачливо скрик­нув: «Прощавааай, кохана моя Полю!». Вихопив короткий мисливський меч і встромив собі в серце.}

    ^{Жа́хно скрикнув натовп. Жалібно зо́йкнула Поля. Спо­хмурнів Перун.}

^{— Ні, не хочу, щоб на шлюбі моєму замість меду кров лилася. Хай же ти, прегарна Поляно, нікому не дістанешся! — прорік громовержець і змахнув своїми стрілами. Сяйну́ли блискавки, вдарив страшний грім. У неймовірному страхові люди припали до землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні Полі. Замість неї стояло дивовижне дерево — високе й тонке та струнке, як дівчина.}

^{— То наша Поляна! — закричав хтось, показуючи рукою на дерево.}

^{— То Поля, — відгукнулися інші.}

^{— Що то за дерево? — допитувалися задні.}

^{— Тополя, — відповіли їм .}

    ^{Так і пристала до дерева назва — тополя, що поши­рилася по всій землі полянській.}

     ^{А Перун за мить злітав у Ви́рій, приніс звідти пригорщу живої води. Бризнув на лице мертвому Стрибі, й ожив юнак.}

^{— Будь моїм побратимом, Стри́бо! — сказав Перун. — Адже обоє ми осиротіли без нашої Полі. Чи готовий на це?}

^{— Готовий! — твердо мовив Стриба.}

    ^{Вони перетворилися на соколів і полетіли до Вирію, де живуть слов'янські боги. Перун зірвав із Прадуба — вічного дерева слов'ян — молоди́льне яблуко і дав з'їсти Стрибі, який одразу став невмирущим.}

    ^{Тоді попросив у всемогутнього діда свого Рода міцні крила для побратима й прикріпив їх до ніг Стриби. І бла­гословив Род, аби Стриба став Стрибогом — володарем вітрів.}

    ^{Відтоді нерозлучні Перун і Стрибог. Стриба щодуху дме, ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на землю в потрібному місці.}