ТАЙНА
|
А у мене новина: в мене тайна є одна! А яка у мене тайна — я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно, — я із Галею дружу. Тільки я скажу потому: — Не кажи, гляди, нікому, а розкажеш хоч комусь, я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ґанку зустрічаю я Тетянку. Щось не терпиться мені: чи сказати їй, чи ні? |
Я скажу лиш наодинці: — Не кажи про це Маринці, бо Маринка наша все, як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка. Чи шепнути їй на вушко? Чи сказати хоч слівце, щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір, знає тайну цілий двір. Як це сталось? Чисте диво! Отака я нещаслива! |
Тема: лірична розповідь про збереження таємниці.
Головна думка: «вір не вір, знає тайну цілий двір»
Мета: заклик навчитися зберігати довірені таємниці.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш (гумористичний).
Художні засоби
Епітети: «чисте диво».
Порівняння: «як сорока, рознесе».
Риторичні оклики: «А у мене новина: в мене тайна є одна!», «Чисте диво!», «Отака я нещаслива!».
Риторичні запитання: «Щось не терпиться мені: чи сказати їй, чи ні?», «Чи шепнути їй на вушко?», «Чи сказати хоч слівце, щоб ніхто не знав про це?», «Тільки що то?», «Як це сталось?».
Пестливі слова: «Галочці», «слівце».
Антитеза (протиставлення): «Вір не вір».
Кількість строф: шість.
Вид строфи: чотиривірш (катрен).
Віршовий розмір: чотиристопний хорей.
|
тіль |
ки |
що |
то |
вір |
не |
вір |
|
|
зна |
є |
тай |
ну |
ці |
лий |
двір |
|
|
як |
це |
ста |
лось |
чи |
сте |
ди |
во |
|
о |
та |
ка |
я |
не |
ща |
сли |
ва |
/_U/_U/_U/_
/_U/_U/_U/_
/_U/_U/_U/_U/
/_U/_U/_U/_U/
Рими: новина – одна, скажу – дружу, потому – нікому, комусь – роздружусь, ґанку – Тетянку, мені – ні, наодинці – Маринці, все – рознесе, слівце – про це, вір – двір.
У дотепному гумористичному вірші себе легко можуть упізнати ті, хто не вміє берегти довірених таємниць. Засобами гумору автор закликає їх змінитися.
У перших строфах дізнаємося, що лірична героїня має деяку таємницю, власну або довірену кимсь. І вона сама собі обіцяє не розголошувати її.
У наступних строфах вона ділиться таємницею з подружками Галочкою, Тетянкою, Катею. Згадуючи про Маринку, вона ще не підозрює, що нічим не відрізняється від неї.
В останній строфі чистим дивом для ліричної героїні стало те, що таємницю знає увесь двір. І вона почувається нещасливою. Читачам не розкрита сама таємниця, вони можуть тільки здогадуватися про неї та про те, що турбуватиме потім героїню: совість, сором чи почуття безвідповідальності.