Тема: казкова розповідь про дивовижну дружбу дерев’яного Млина і старого Привида.

Головна думка: «Ми з вами ще намелемо радощів!».

Мета: заклик не розчаровуватися через невдачі, не тужити за минулим, а з надією зустрічати майбутнє. 

Рід літератури: епос.

Жанр: казка літературна.

Ознаки казки

Казкові імена: Млин, Привид.

Слова-повтори: «ось-ось», «Привид, як привид», «біле-білісіньке», «невже, невже», «Що це? Що це?».

Магічні числа: «сто мішків», «сто років».

Добро перемогло зло.

Будова твору

План

1. Стояв у степу вітряний Млин.

2. Давно вирувало життя.

3. У пустці завівся Привид.

4. Млин і Привид сумують за минулим.

5. Злодії принесли награбоване.

6. Млин і Привид виганяють непрошених гостей. 

7. Привид пропонує зробити музей.

8. Життя тільки починалося.

Головний персонаж: Млин.

Другорядні персонажі: Привид, розбійники. 

Цитатна характеристика Млина

Цитатна характеристика Привида

Есе про музей, який можна відкрити у старому млині

   Старий млин – чудове місце для музею. Усе просте – геніальне! У давньому млині облаштувати музей старовини. 

   Відвідувачі зможуть ознайомитися з історією краю і млина. Сама споруда – уже незвичайне місце, про яку не здогадується багато дітей. Цікаву розповідь про себе залюбки слухатиме старий млин.

   Можна облаштувати зал старовинних побутових речей. Ми знаємо, якими є сучасний одяг, посуд, меблі, а зможемо дізнатися, якими вони були колись.

   Діти люблять бавитися іграшками. А майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки, яка  колись тішила чиюсь прабабусю! Іграшка своїми руками на згадку про музей!

    Краєзнавчі музеї дуже потрібні. Вони знайомлять з історією краю. Без прадавнього коріння не зможемо залишатися самими собою. 

^{МЛИН (Сашко Дерманський) літературна казка}

    ^{Стояв у степу дерев'яний вітряний Млин. Скрипучий, дуже старий — ось-ось розсиплеться од вітру.}

    ^{Колись із ранку до вечора коло Млина була справжня ве­ремія — люди з усіх довколишніх сіл везли сюди збіжжя молоти.}

    ^{От і вирувало життя довкола!.. Давно це було…}

    ^{А тепер у старому Млині вже ніхто нічого не молов — нові часи настали, електрика, прогрес. Сумував Млин за минув­шиною. Тужливо йому було: кругом тихо, глухо, а в душі — пустка. Така пустка, що навіть Привид завівся. Привид як привид — звичайний, нічого особливого — напівпрозорий, кощавий, довге волосся зібране на маківці в розкуйовдже­ний хвіст, ріденька борідка — неначе в молодого цапка. Одягнений він був у біле-білісіньке простирадло — напівпрозоре і мовби пошматоване собаками, що клаптями звисало із Привида й розвівалося під час польоту.}

     ^{Цілісінькими днями Привид спав на горищі, в ку­точку — любив, щоб було побільше пилу й павутиння. А коли вечоріло і над степом випливав повний місяць, При­вид випурхував із віконця в даху Млина і вмощувався на крилі вітряка. Він завжди робив на вітряку одне коло, ніби обмірковуючи, із чого почати, і лиш потім заводив розмову.}

    ^{Утім, починав Привид завше однаково: — Що новенького? — питав він, поглядаючи на місяць.}

^{— Спитайте щось легше, — як завжди, зітхав Млин. — Усе старе. Хоча, якщо вам буде цікаво, то з мене злетіла ще одна черепиця.}

^{— Що ви кажете? — Привид зринув у повітря. — Де? Не може бути!.. Охо-хо, таки Ваша правда… Старіємо, — зітхав Привид, знову сідав на крило вітряка і починав перебирати обома руками свою сиву борідку.}

^{— І не кажіть… Були часи, я сто мішків борошна за день міг намолоти, — згадував Млин. — Аж тут люди придумали електричні млини. Тож тепер хоч би хто мішечок зерна привіз. Уже, мабуть, сто років я нуджуся без діла.}

^{— О, ваша правда, — кивав Привид, — колись цікавіше жилося. Я ж до вас у іншому млині жив. О, тоді мені було де розгулятися, з ким піджартувати… Колись я хоч нічних метеликів, що на місяць летіли, ловив, а тепер у мене — повна колекція. Можу подарувати вам свій сачок, кого я ним ловитиму? Хочете?}

^{— Якби хтось приїхав до мене молоти, — мрійливо сказав Млин. — Ото був би найкращий дарунок.}

    ^{І тут на дорозі блимнули фари машини. Авто зупинилося перед самим Млином. Із машини вийшли двоє чоловіків і витягли з багажника два мішки.}

^{— Невже, невже молоти? — аж нетерпеливився з радос­ті Млин. — Та чи я зможу?}

    ^{Чоловіки внесли мішки всередину Млина. Але вони не квапилися висипати зерно на жорна.}

    ^{Вони засвітили великі ліхтарі й аж тоді висипали з міш­ків. То було не зерно. У мішках були картини, золоті чаші, розкішні вази, лицарські обладунки і ще багато всяких стародавніх речей.}

^{— Вам не здається, що це розбійни­ки? — пошепки спитав Привид.}

^{— На селян вони щось не схожі, — стиха прорипів Млин. — Дивіться, скільки всього накрали.}

^{— Що це скрипить? — насторожено запитав один чоловік в іншого. Це часом не поліція?}

^{— Не бійся, — відповів той і зареготав, — це просто зі старого млина порох сиплеться.}

^{— От розвалюха! Поспимо, а зранку я йому скрипучі крила пообламую, щоб знав, як чесного розбійника лякати. Ги-ги-ги!}

    ^{Після таких слів Млин дуже розсердився.}

^{— То он як ви заговорили! — зі страшною силою про­скрипів він. — Начувайтеся!}

    ^{І Млин щодуху закрутив вітряком, як не крутив уже із сот­ню років, наче знову відчув у собі молоду силу!}

    ^{А ще він страшно заскреготав велетенськими надщербле­ними жорнами.}

^{— Що це? Що це? Рятуйте! — заверещали розбійники і кинулися до дверей.}

    ^{Але у двері, їм назустріч, зі страшним виттям влетів білий, як борошно, Привид. У руках він тримав сачок для метели­ків і несамовито кричав:}

^{— Отепер я впіймаю вас до своєї колекції, метелики! Та не тріпайтеся так, бо пообсипаються крильця!!! Го-го-го!!!}

    ^{Нажахані злочинці металися по всьому Млині, падали, збивали коліна, а Привид усе ганявся за ними із сачком і ре­готав як навіжений.}

    ^{Млин тим часом хижо стугонів вітряком, гуготів жорнами, бахкав віконницями і скрипів кожною своєю дошкою.}

^{— Ви зробили забагато дурниць, мерзотники! Забагато дурниць!}

^{— Я вже не можу! — верещав більший злодюга.}

^{— Це якісь привиди! — репетував менший, риючи носом долівку.}

^{— Привидів не буває… — Великий крадій перечепився через малого, впав і поколінькував до дверей. — Це, мабуть, ці бабаї!!!}

   ^{Він спинився, склав долоні човником і прорік блаженним го­лосом:}

^{— Поліціє, ріднесенька, за­бери нас відсіля! Ми більше не будемо!..}

    ^{Тоді Млин змилостивився й ви­пустив їх у двері.}

    ^{Злодюги на чотирьох уліз­ли до машини й чкурнули світ за очі.}

^{— А ми з вами ще ого-го! — відсапавшись, проскрипів Млин.}

^{— Ваша правда, — погодився Привид, всідаючись на кри­ло вітряка. — А що будемо з добром робити?}

^{— Головне — не наробити дурниць.}

^{— А давайте з вас музей зробимо! — осяйнуло Привида.}

^{— З мене? — оторопів Млин, навіть спинивши на мить вітряка.}

^{— Розставимо всі речі, картини порозвішуємо. Ви, між іншим, теж пам'ятка історії. З вас музей ого який вийде!}

^{— З вас вийде ловкий екскурсовод музею! — сказав Млин.}

^{— Ваша правда! — зрадів Привид. — А вночі я можу сторожем бути. Щоб ніхто не надумав вас обікрасти.}

^{— Нехай буде по-вашому, — вдоволено проскрипів Млин. — Ми з вами ще намелемо радощів!}

^{— Ой намелемо, — усміхнувся Привид. — У нас буде купа відвідувачів. Ми ще потрібні цьому світові, — мовив Привид і задивився на повний передсвітанковий місяць.}

    ^{Ніч минала. Але життя тільки починалося.}