Тема: казкова розповідь про те, як коза врятувала своїх козенят із вовчого черева.

Головна думка: «Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері».

Мета: уславлення материнської любові, якій під силу будь-яке завдання.

Рід літератури: епос.

Жанр: літературна казка.

Ознаки казки

Казковий зачин: «Була собі …».

Персонажі: тварини наділені людськими рисами, розмовляють.

Слова-повтори: «не відчинимо, не відчинимо», «шукала вона…, шукала», «стрибали, витанцьовували», «вовк утопився, вовк утопився».

Трикратні дії: на третій раз козенята відкрили двері.

Чарівні числа: сім козенят. 

Добро перемагає зло (коза врятувала козенят).

Композиція

Експозиція: мати-коза має семеро козенят.

Зав’язка: коза надумала піти в ліс за травичкою для діток.

Розвиток дії: наказує не відкривати двері вовкові, хижак змінює тембр голосу і колір шерсті, козенята впускають його до хати.

Кульмінація: вовк знаходить шестеро козенят і поїдає їх.

Розв’язка: додому повертається матір, сьоме козенятко розповідає про події, коза знаходить сплячого вовка, розпорола вовче черево, звідти повистрибували живісінькі козенята, натомість коза наклала каміння і зашила живіт хижаку, вовка мучить спрага, він  іде до криниці, де топиться. 

План

1. Коза мала семеро козенят.

2. Коза-мати надумала піти в ліс.

3. Застерігає своїх козенят.

4. У вовка товстий голос.

5. Крейда робить голос тонким.

6. У хижака чорна шерсть.

7. Мельник і пекар зарадили хижаку.

8. Не матуся, а вовк.

9. Сьоме козеня ховається в годиннику.

10. Вовк проковтнув шість козенят.

11. Мати-коза плаче і рятує своїх дітей.

12. Каміння потягнуло вовка на дно.

Головні персонажі: коза, семеро козенят і вовк.

Другорядні персонажі: крамар, пекар, мельник.

Цитатна характеристика козенят

Цитатна характеристика кози

Цитатна характеристика вовка

^{ВОВК І СЕМЕРО КОЗЕНЯТ}

    ^{Була собі на світі стара коза. Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати.}

    ^{От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати.}

    ^{Покликала їх усіх та й каже:}

^{— Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть. Цей душогубець ким завгодно прикинутись може, але ви його зразу впізнаєте: у нього товстий голос і чорні лапи.}

    ^{Козенята загукали:}

^{— Матусю, йди, не бійся за нас, ми будемо стерегтися.}

    ^{Мекекнула стара і пішла собі спокійно до лісу.}

    ^{А незабаром хтось постукав у двері до козенят та й гукнув:}

^{— Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!}

    ^{Але козенятка почули товстий голос і здогадалися, що то вовк.}

^{— Не відчинимо, не відчинимо,— закричали вони,— ти не наша матуся! В неї голос тоненький та солодкий, а в тебе товстий. Ти вовцюга-злодюга!}

    ^{Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий. Він вернувся, постукав у двері й гукнув:}

^{— Відчиніть, дітоньки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!}

    ^{Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали:}

^{— Не відчинимо! У нашої матусі ноги біленькі, гарненькі, а в тебе чорні, вовцюга-злодюга!}

    ^{Вовк тоді подався до пекаря та й каже:}

^{— Я поранив собі лапу, помаж її тістом.}

    ^{А коли пекар помазав йому лапу тістом, він побіг до мельника й попросив:}

^{— Посип мені лапу борошном.}

    ^{Мельник здогадався, що вовк хоче когось піддурити, і сказав «ні».}

    ^{Але вовк ревнув:}

^{— Як не посиплеш, то я тебе з’їм!}

    ^{Злякався мельник і посипав йому лапу борошном.}

    ^{І ось прийшов злодюга втретє до дверей, постукав та й каже:}

^{— Відчиніть, дітки, ваша матуся прийшла, гостинчиків з лісу принесла.}

    ^{Козенята крикнули:}

^{— Покажи нам перше свої ноги, щоб ми знали, чи ти справді наша матуся.}

    ^{Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері. Але то була не матуся, а вовк.}

    ^{Козенятка перелякались та й ну ховатися!}

    ^{Одне стрибнуло під стіл, друге під ліжко, третє в грубку, четверте в кухню, п’яте в шафу, шосте під умивальник, а сьоме сховалось у великому годиннику, що висів на стіні.      Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному. Пощастило тільки найменшому, що сховалося в годиннику: його вовк не знайшов.}

     ^{Напхавши своє голодне черево, вовк посунув надвір, на зелений моріжок, розлігся в холодочку під дубом та й заснув.}

     ^{Незабаром прийшла стара коза з лісу додому.}

     ^{Ох, що ж вона побачила! Хатні двері розчинені навстіж. Стіл, ослони, стільці поперекидані, від умивальника самі черепки на долівці, а ковдри та подушки постягано з ліжка. Шукала вона своїх діток, шукала, та ніде не знайшла. Почала кликати кожного на ім’я, та ніхто не обізвався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно відгукнулось тоненьким голоском:}

^{— Матусю, я осьде, в годиннику.}

    ^{Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло все, що сталося: як прийшов вовк і як поїв його братиків і сестричок. Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками!}

     ^{Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею.}

^{Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить. Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться.}

^{— Ой леле! — скрикнула вона.— Та невже ще живі мої бідні дітки, що їх вовк поковтав на вечерю?}

     ^{І послала козенятко до хати по ножиці, голку та нитки. А тоді заходилася пороти вовчиськові черево. Тільки-но прорізала дірку, як одне козенятко вистромило голівку, а як стала пороти далі, так і повискакували одне по одному всі шестеро, і всі живісінькі, здоровісінькі, без подряпинки, бо вовчисько з великої жадоби ковтав їх цілими. Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері.}

    ^{Але стара сказала їм:}

^{— Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево.}

     ^{Побігли семеро козеняток, нанесли каміння, напхали вовчиськові повнісіньке черево, а стара коза швиденько зашила його, та так спритно, що вовк нічого й не почув, навіть і не ворухнувся.}

     ^{А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги, то від каміння в животі йому дуже захотілося пити, і він пішов шукати криницю, щоб напитись води. Та щойно він рушив з місця, як каміння у череві загуркотіло. Тоді вовк і скрикнув:}

^{Це ж якого ще начиння}

^{Я в живіт собі напхав?}

^{Торохтить немов каміння,}

^{А козляток я ж ковтав!}

    ^{Коли ж вовк підійшов до криниці і нахилився напитись, важке каміння потягло його вниз, він шубовснув у воду та й утопився. Побачили це семеро козенят, збіглися до криниці та й ну стрибати, витанцьовувати. Танцюють з матір’ю навколо криниці та вигукують:}

^{— Вовк утопився, вовк утопився!}