Тема: казкова розповідь про те, як коза врятувала своїх козенят із вовчого черева.
Головна думка: «Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері».
Мета: уславлення материнської любові, якій під силу будь-яке завдання.
Рід літератури: епос.
Жанр: літературна казка.
Ознаки казки
Казковий зачин: «Була собі …».
Персонажі: тварини наділені людськими рисами, розмовляють.
Слова-повтори: «не відчинимо, не відчинимо», «шукала вона…, шукала», «стрибали, витанцьовували», «вовк утопився, вовк утопився».
Трикратні дії: на третій раз козенята відкрили двері.
Чарівні числа: сім козенят.
Добро перемагає зло (коза врятувала козенят).
Композиція
Експозиція: мати-коза має семеро козенят.
Зав’язка: коза надумала піти в ліс за травичкою для діток.
Розвиток дії: наказує не відкривати двері вовкові, хижак змінює тембр голосу і колір шерсті, козенята впускають його до хати.
Кульмінація: вовк знаходить шестеро козенят і поїдає їх.
Розв’язка: додому повертається матір, сьоме козенятко розповідає про події, коза знаходить сплячого вовка, розпорола вовче черево, звідти повистрибували живісінькі козенята, натомість коза наклала каміння і зашила живіт хижаку, вовка мучить спрага, він іде до криниці, де топиться.
План
1. Коза мала семеро козенят.
2. Коза-мати надумала піти в ліс.
3. Застерігає своїх козенят.
4. У вовка товстий голос.
5. Крейда робить голос тонким.
6. У хижака чорна шерсть.
7. Мельник і пекар зарадили хижаку.
8. Не матуся, а вовк.
9. Сьоме козеня ховається в годиннику.
10. Вовк проковтнув шість козенят.
11. Мати-коза плаче і рятує своїх дітей.
12. Каміння потягнуло вовка на дно.
Головні персонажі: коза, семеро козенят і вовк.
Другорядні персонажі: крамар, пекар, мельник.
Цитатна характеристика козенят
Козенят було семеро |
«Мала вона семеро маленьких козенят» |
Оточені материнською любов’ю, піклуванням |
«…любила їх так, як тільки може любити рідна мати». «От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати» |
Догадливі, розпізнають голос |
«Але козенятка почули товстий голос і здогадалися, що то вовк» |
Спостережливі |
«Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали: — Не відчинимо!» |
Не послухалися мами, що не можна відкривати двері незнайомцям |
«Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері». |
Перелякані |
«Козенятка перелякались та й ну ховатися!» |
Поплатилися за довірливість |
«Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному» |
Щасливі, бо мати врятувала їх |
«Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері» |
Не цураються роботи |
«Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево» |
Уміють веселитися |
«Побачили це семеро козенят, збіглися до криниці та й ну стрибати, витанцьовувати» |
Цитатна характеристика кози
Стара коза |
«Була собі на світі стара коза» |
Любила своїх козенят |
«Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати» |
Піклується про козенят |
«От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати» |
Дає настанови дітям, наказує не відкривати дверей незнайомцеві |
«Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть» |
Згорьована |
«Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками!» |
Заплакана, зажурена |
«Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею» |
Смілива, безстрашна |
«Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить» |
Спостережлива |
«Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться» |
Кмітлива |
«І послала козенятко до хати по ножиці, голку та нитки». «Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево» |
Вправна, їй під силу будь-яке завдання |
«А тоді заходилася пороти вовчиськові черево». «…стара коза швиденько зашила його, та так спритно, що вовк нічого й не почув» |
Біля радісних дітей і мати щаслива |
«Танцюють з матір’ю навколо криниці та вигукують» |
Цитатна характеристика вовка
Брехливий, обманює і дітей, і дорослих |
«Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!» «Я поранив собі лапу, помаж її тістом» |
Підступний |
«Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий» |
Погрожує іншим |
«Як не посиплеш, то я тебе з’їм!» |
Хижак |
«Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному» |
Має твердий сон, довго спить |
«… вовк нічого й не почув, навіть і не ворухнувся». «А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги» |
Вовка мучить спрага |
«А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги, то від каміння в животі йому дуже захотілося пити» |
Недогадливий |
«Торохтить немов каміння, а козляток я ж ковтав!» |
Каміння в череві потягло його на дно криниці, покараний за завдане зло |
«Коли ж вовк підійшов до криниці і нахилився напитись, важке каміння потягло його вниз, він шубовснув у воду та й утопився» |
ВОВК І СЕМЕРО КОЗЕНЯТ
Була собі на світі стара коза. Мала вона семеро маленьких козенят і любила їх так, як тільки може любити рідна мати.
От якось надумала вона піти в ліс травички нарвати, діток нагодувати.
Покликала їх усіх та й каже:
— Дітоньки мої любі, я йду в ліс, а ви тут добре замкніться, вовка в хату не пускайте, бо як улізе, то всіх вас із кісточками поїсть. Цей душогубець ким завгодно прикинутись може, але ви його зразу впізнаєте: у нього товстий голос і чорні лапи.
Козенята загукали:
— Матусю, йди, не бійся за нас, ми будемо стерегтися.
Мекекнула стара і пішла собі спокійно до лісу.
А незабаром хтось постукав у двері до козенят та й гукнув:
— Гей, дітки, відчиніть, ваша матуся прийшла, вам гостинців принесла!
Але козенятка почули товстий голос і здогадалися, що то вовк.
— Не відчинимо, не відчинимо,— закричали вони,— ти не наша матуся! В неї голос тоненький та солодкий, а в тебе товстий. Ти вовцюга-злодюга!
Вовк тоді пішов до крамаря, купив велику грудку крейди, з’їв її, і голос у нього став тонкий. Він вернувся, постукав у двері й гукнув:
— Відчиніть, дітоньки, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!
Але ж вовк поклав на підвіконня свої чорні лапи. Козенята як глянули, то й закричали:
— Не відчинимо! У нашої матусі ноги біленькі, гарненькі, а в тебе чорні, вовцюга-злодюга!
Вовк тоді подався до пекаря та й каже:
— Я поранив собі лапу, помаж її тістом.
А коли пекар помазав йому лапу тістом, він побіг до мельника й попросив:
— Посип мені лапу борошном.
Мельник здогадався, що вовк хоче когось піддурити, і сказав «ні».
Але вовк ревнув:
— Як не посиплеш, то я тебе з’їм!
Злякався мельник і посипав йому лапу борошном.
І ось прийшов злодюга втретє до дверей, постукав та й каже:
— Відчиніть, дітки, ваша матуся прийшла, гостинчиків з лісу принесла.
Козенята крикнули:
— Покажи нам перше свої ноги, щоб ми знали, чи ти справді наша матуся.
Вовк поклав на вікно білу лапу, козенята повірили, що то справді прийшла матуся, та й відімкнули двері. Але то була не матуся, а вовк.
Козенятка перелякались та й ну ховатися!
Одне стрибнуло під стіл, друге під ліжко, третє в грубку, четверте в кухню, п’яте в шафу, шосте під умивальник, а сьоме сховалось у великому годиннику, що висів на стіні. Але вовк познаходив їх і недовго з ними панькався: роззявив пащеку та й поковтав усіх, одного по одному. Пощастило тільки найменшому, що сховалося в годиннику: його вовк не знайшов.
Напхавши своє голодне черево, вовк посунув надвір, на зелений моріжок, розлігся в холодочку під дубом та й заснув.
Незабаром прийшла стара коза з лісу додому.
Ох, що ж вона побачила! Хатні двері розчинені навстіж. Стіл, ослони, стільці поперекидані, від умивальника самі черепки на долівці, а ковдри та подушки постягано з ліжка. Шукала вона своїх діток, шукала, та ніде не знайшла. Почала кликати кожного на ім’я, та ніхто не обізвався. Нарешті, коли вона покликала найменшеньке, воно відгукнулось тоненьким голоском:
— Матусю, я осьде, в годиннику.
Коза дістала його звідтіля, і тоді козенятко розповіло все, що сталося: як прийшов вовк і як поїв його братиків і сестричок. Можете уявити, як плакала кізонька за своїми бідними дітками!
Наплакалася вона, а тоді вийшла зажурена з хати, і найменше козенятко за нею.
Підходить вона до дуба, а там у холодочку лежить вовцюга-злодюга і хропе, аж листя вгорі шумить. Обдивилась його коза з усіх боків і бачить: у роздутому вовчому череві щось ворушиться, товчеться.
— Ой леле! — скрикнула вона.— Та невже ще живі мої бідні дітки, що їх вовк поковтав на вечерю?
І послала козенятко до хати по ножиці, голку та нитки. А тоді заходилася пороти вовчиськові черево. Тільки-но прорізала дірку, як одне козенятко вистромило голівку, а як стала пороти далі, так і повискакували одне по одному всі шестеро, і всі живісінькі, здоровісінькі, без подряпинки, бо вовчисько з великої жадоби ковтав їх цілими. Ото було радощів! Козенята стрибали, лащилися до матері.
Але стара сказала їм:
— Підіть швиденько назбирайте камінців. Поки лихий вовчисько спить, ми накладемо йому каміння в черево.
Побігли семеро козеняток, нанесли каміння, напхали вовчиськові повнісіньке черево, а стара коза швиденько зашила його, та так спритно, що вовк нічого й не почув, навіть і не ворухнувся.
А коли вовк нарешті виспався і встав на рівні ноги, то від каміння в животі йому дуже захотілося пити, і він пішов шукати криницю, щоб напитись води. Та щойно він рушив з місця, як каміння у череві загуркотіло. Тоді вовк і скрикнув:
Це ж якого ще начиння
Я в живіт собі напхав?
Торохтить немов каміння,
А козляток я ж ковтав!
Коли ж вовк підійшов до криниці і нахилився напитись, важке каміння потягло його вниз, він шубовснув у воду та й утопився. Побачили це семеро козенят, збіглися до криниці та й ну стрибати, витанцьовувати. Танцюють з матір’ю навколо криниці та вигукують:
— Вовк утопився, вовк утопився!