Тема: казкова розповідь про приятелювання ведмедя, вовка і лисиці.
Головна думка: «ото й домовилися: що вполюють, порівну ділити».
Мета: засудження лукавства, недотримання домовленостей, заклик правильно обирати приятелів.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Вид казки: про тварин.
Ознаки казки
Персонажі: тварини, наділені людськими рисами, розмовляють.
Слова-повтори: «Отак, отак».
Добро перемогло зло (якщо не дотримуються домовленостей, тоді це не приятелі)
Будова твору
|
Зачин |
«Зустрілися якось ведмідь, вовк і лисиця…» |
|
Основна частина |
«Згодом подалися всі троє полювати…» |
|
Кінцівка |
«Ти щойно так втелющив вовкові, що куди було й не навчитися…» |
План
1. Заприятелювали ведмідь, вовк і лисиця.
2. Звірі вполювали сарну.
3. Вовк намагається хитрувати.
4. Ведмідь гупнув по вовчій довбешці.
5. Лисиця віддає всю здобич.
Персонажі: ведмідь, вовк і лисиця.
Цікава казка про те, що хитрість та демонстрація сили – велика завада дружбі, приятельству.
Коли звірі домовилися ділити здобич порівну, вони заприятелювали. Проте їхня дружба була недовговічною. Уже при першому поділі щось пішло не так. Спочатку вовк захотів схитрувати, за що був побитий ведмедем. Перелякавшись, лисичка віддає всю здобич сильнішому. На цьому казка «Як звірі приятелювали» закінчується. А читачеві дається право зробити висновок, чи таки справді звірі приятелювали.
На хитрість вовка знайшлася силова хитрість ведмедя, що навіть хитрість хитрої лисички звелася нанівець.
Українське прислів’я «Знайся кінь з конем, а віл з волом» могло би бути заголовком казки.
ЯК ЗВІРІ ПРИЯТЕЛЮВАЛИ
Зустрілися якось ведмідь, вовк і лисиця. Бідкаються, що часто їм доводиться без вечері засинати. Ото й домовилися: що вполюють, порівну ділити. Домовилися та й заприятелювали.
Згодом подалися всі троє полювати. Коли це біжить сарна. Упіймали вони її, скрутили в'язи, посідали в холодочку та й нумо ділитися.
От ведмідь і загадує вовкові, щоб ділив. Той і почав:
— Голову тобі, бо ти — пан наш і голова всьому. Ніжки — лисичці, бо любить вона бігати, а…
Не встиг вовк і доказати, як ведмідь його гуп по довбешці, аж луна в горах пішла. А ведмідь повернувся до лисиці й каже:
— А тепер, лиско, діли ти!
Лиска задзявкотіла:
— Голову, ведмедику, тобі, бо ти наш господар. І серединку тобі, бо хто ж, як не ти, дбає про нас, мов татуньо. Та й ноги тобі, бо кожен твій крок тільки для того й є, аби ми гараздували.
— Отак, отак, лиско! Дуже славно, дуже мудро. Хто це тебе й навчив! — вигукнув ведмідь.
— Ти щойно так втелющив вовкові, що куди було й не навчитися, — відповіла лисичка.