Тема: казкова розповідь про соловейків і горобця.

Головна думка: «Хто іншу мову зневажає, той і свою не поважає!».

Мета: заклик поважати один одного, їхню мову, традиції.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: про тварин.

Ознаки казки

Персонажі: птахи, які наділені людськими рисами характеру, уміють розмовляти.

Казкові імена: Тьохиаруся, Тьохвасиль, Горобейченки, Соловейченки, Тьохіванко, Тьохандрійко, Цвірінько.

Слова повтори: «Ха-ха-ха-тьох! Ха-ха-ха-тьох!», «горобиних, горобцеподібних».

Добро перемагає зло (солов’ят присоромила мама-солов’їха).  

Будова твору

План

1. Біда у Горобейченків.

2. Приймак Цвірінько.

3. Хлопці вчаться говорити.

4. Наша мова гарна, чужа – ні.

5. Солов’ї з роду горобцевих.

6. Пречудова рідна мова! 

Персонажі: солов’їха-мама Тьохмаруся, соловей-тато Тьохвасиль, солов’ї діти Тьохіванко, Тьохандрійко, горобчик Цвірінько.

Звуконаслідування: «Ох-тьох-тьох».

Цікава казка про тварин спонукає до роздумів.

Усім відомо, що солов’ї гарно співають. Коли солов’їха-мама почула, що вони насміхаються  над співом горобця, тоді сказала, що усі вони відносяться до одного роду горобцевих. Також пояснила, що не можна погано відгукуватися про чужу мову.

У казці ховається глибока алегорія пташиної родини і людського суспільства, бо людина  також не  повинна зневажати мови інших народів.

^{ТЬОХІВАНКО, ТЬОХАНДРІЙКО і ЦВІРІНЬКО}

     ^{Було це навесні. Солов'їха Тьохмаруся сиділа у гнізді на яєчках. Коли це прилетів її чоловік соловей­ко Тьохвасиль і стурбовано сказав:}

^{— Ти, будь ласка, не хвилюйся, але в наших сусі­дів Горобейченків біда. Мабуть, напав на них якийсь хижацюра... Зникли вони. Одне тільки яєчко у гнізді напризволяще лишилося.}

^{— Ох-тьох-тьох! Ох-тьох-тьох! — забідкалась солов'їха. — Ну що ж, давай те яєчко сюди. Я його теж висиджу...}

    ^{Так у родині Соловейченків, крім рідних синів Тьохіванка та Тьохандрійка, з'явився синочок-приймак Цвірінько.}

    ^{Підросли хлопці, почали вчитися говорити. Хлоп'ята-солов'ята солов'їною мовою витьохкують, а Цвірінько по-горобиному чеше.}

    ^{Сміються солов'ята, кепкують:}

^{— Ех ти! Цвірінькало нещасне! Ану, скажи «тьох»!}

^{— Цвійох!}

^{— Ха-ха-тьох! Ха-ха-тьох! — заливаються солов'ята. — Наша мова, диви, яка гарна! Співуча! А твоя — цвірка-говірка якась!}

    ^{Почула це мати солов'їха та як гримне на хлоп'ят-солов'ят:}

^{— Ох ви безсовісні! Він же ваш братик! Та й щоб ви знали — ми, солов'ї, теж із роду горобиних, горобце­подібних! Розумієте?}

^{— Го-ро-би-них?! — роззявив дзьобика Тьохіванко. — Тю!}

^{— Го-роб-це-по-діб-них?! — роззявив дзьобика Тьохандрійко. — Тю-у!}

^{— От вам і «тю»!.. Хто іншу мову зневажає, той і свою не поважає! Кожна мова пречудова, бо для когось вона — рідна мова!}