Тема: казкова розповідь про соловейків і горобця.
Головна думка: «Хто іншу мову зневажає, той і свою не поважає!».
Мета: заклик поважати один одного, їхню мову, традиції.
Рід літератури: епос.
Жанр: казка.
Вид казки: про тварин.
Ознаки казки
Персонажі: птахи, які наділені людськими рисами характеру, уміють розмовляти.
Казкові імена: Тьохиаруся, Тьохвасиль, Горобейченки, Соловейченки, Тьохіванко, Тьохандрійко, Цвірінько.
Слова повтори: «Ха-ха-ха-тьох! Ха-ха-ха-тьох!», «горобиних, горобцеподібних».
Добро перемагає зло (солов’ят присоромила мама-солов’їха).
Будова твору
Зачин |
«Було це навесні. Солов'їха Тьохмаруся сиділа у гнізді на яєчках…» |
Основна частина |
«Так у родині Соловейченків, крім рідних синів Тьохіванка та Тьохандрійка, з'явився синочок-приймак Цвірінько…» |
Кінцівка |
«Почула це мати солов'їха та як гримне на хлоп'ят-солов'ят…» |
План
1. Біда у Горобейченків.
2. Приймак Цвірінько.
3. Хлопці вчаться говорити.
4. Наша мова гарна, чужа – ні.
5. Солов’ї з роду горобцевих.
6. Пречудова рідна мова!
Персонажі: солов’їха-мама Тьохмаруся, соловей-тато Тьохвасиль, солов’ї діти Тьохіванко, Тьохандрійко, горобчик Цвірінько.
Звуконаслідування: «Ох-тьох-тьох».
Цікава казка про тварин спонукає до роздумів.
Усім відомо, що солов’ї гарно співають. Коли солов’їха-мама почула, що вони насміхаються над співом горобця, тоді сказала, що усі вони відносяться до одного роду горобцевих. Також пояснила, що не можна погано відгукуватися про чужу мову.
У казці ховається глибока алегорія пташиної родини і людського суспільства, бо людина також не повинна зневажати мови інших народів.
ТЬОХІВАНКО, ТЬОХАНДРІЙКО і ЦВІРІНЬКО
Було це навесні. Солов'їха Тьохмаруся сиділа у гнізді на яєчках. Коли це прилетів її чоловік соловейко Тьохвасиль і стурбовано сказав:
— Ти, будь ласка, не хвилюйся, але в наших сусідів Горобейченків біда. Мабуть, напав на них якийсь хижацюра... Зникли вони. Одне тільки яєчко у гнізді напризволяще лишилося.
— Ох-тьох-тьох! Ох-тьох-тьох! — забідкалась солов'їха. — Ну що ж, давай те яєчко сюди. Я його теж висиджу...
Так у родині Соловейченків, крім рідних синів Тьохіванка та Тьохандрійка, з'явився синочок-приймак Цвірінько.
Підросли хлопці, почали вчитися говорити. Хлоп'ята-солов'ята солов'їною мовою витьохкують, а Цвірінько по-горобиному чеше.
Сміються солов'ята, кепкують:
— Ех ти! Цвірінькало нещасне! Ану, скажи «тьох»!
— Цвійох!
— Ха-ха-тьох! Ха-ха-тьох! — заливаються солов'ята. — Наша мова, диви, яка гарна! Співуча! А твоя — цвірка-говірка якась!
Почула це мати солов'їха та як гримне на хлоп'ят-солов'ят:
— Ох ви безсовісні! Він же ваш братик! Та й щоб ви знали — ми, солов'ї, теж із роду горобиних, горобцеподібних! Розумієте?
— Го-ро-би-них?! — роззявив дзьобика Тьохіванко. — Тю!
— Го-роб-це-по-діб-них?! — роззявив дзьобика Тьохандрійко. — Тю-у!
— От вам і «тю»!.. Хто іншу мову зневажає, той і свою не поважає! Кожна мова пречудова, бо для когось вона — рідна мова!