Тема: розповідь про Тарасика, який дав неправдиву обіцянку товаришам.

Головна думка: «…наша мова дуже мудра. Нею слід пишатися, берегти її і старанно вивчати...».

Мета: заклик збагачувати своє мовлення народною мудрістю, засудження обману.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання. 

 

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (дві сторінки) про подію (хлопчик пообіцяв принести бінокль) з життя декількох персонажів (хлопчика та його товаришів, бабусі), що тривала короткий проміжок часу (приблизно два дні).

 

Будова твору

Зачин

«Коли хлопчики гралися в піратів, Тарасик, сам не усвідомлюючи, як це сталося, похвалився…»

Основна частина

«Прийшов Тарасик додому засмучений і питає в бабусі…»

Кінцівка

«Тарасик уважно слухав, та неспокій не полишав його…»

План

1. Тарасик похвалився біноклем.

2. Хлопчик дає обіцянку друзям.

3. Запитання до бабусі.

4. Наша мова дуже мудра.

5. Треба вибачитись за брехню.

 

Головний персонаж: хлопчик Тарасик.

Другорядні персонажі: бабуся, друзі хлопчика.

 

Цитатна характеристика Тарасика

Трішки хвалькуватий

«Коли хлопчики гралися в піратів, Тарасик, сам не усвідомлюючи, як це сталося, похвалився»

Розгублений

«Тарасик не знав, що відповісти, бо ніякого бінокля в нього не було»

Обманув

«Тарасикові не виста­чило духу зізнатися, що все це він вигадав»

Дає обіцянку, яку не може виконати

«Тому нетвердо сказав: «Гаразд, обіцяю»»

Допитливий

«А що це означає: «слово не горобець»?»

Уважний

«Тарасик уважно слухав»

Неспокійний, схвильований

«… неспокій не полишав його»

Очікує поради

«А що я хлопцям скажу? Ну, про бінокль?»

Цитатна характеристика бабусі

Використовує перлини  народної творчості у своєму мовленні

«Це, — каже бабуся, — така приказка є»

Мудра, обізнана з народною творчістю

«Бабуся помовча­ла, а тоді повела далі»

Плекає рідну мову

«Нею слід пишатися, берегти її і старанно вивчати»

Гарна порадниця, дає слушні поради онукові

«Я вважаю, що мужня, чесна людина мусить зізнатися, що через свою хвалькуватість сказала не­правду»

МУДРА МОВА

    Коли хлопчики гралися в піратів, Тарасик, сам не усвідомлюючи, як це сталося, похвалився:

— А в мене справжній морський бінокль є.

— Ой, завтра принеси! — залунало з усіх боків. Тарасик не знав, що відповісти, бо ніякого бінокля в нього не було. Тому, опустивши очі, тихо промовив:

— Та... не знаю...

— Ні, ти пообіцяй! — наполіг Миколка, що був у їхньому гурті верховодою. Тарасикові не виста­чило духу зізнатися, що все це він вигадав. Тому нетвердо сказав:

— Гаразд, обіцяю.

— Ну дивись! — вигукнув Миколка. — Слово не горобець...

    Прийшов Тарасик додому засмучений і питає в бабусі:

— А що це означає: «слово не горобець»?

— Це, — каже бабуся, — така приказка є: «Слово не горобець, вилетить — не піймаєш». І означає це що, перш ніж щось сказати, гарненько подумай, бо потім можеш ой як пожалкувати. — Бабуся помовча­ла, а тоді повела далі:

— Мудрих приказок люди за віки придумали безліч. Зокрема, й про нашу рідну мову. Про те, як шанувати слово, не розкидатися ним. Ось зачекай-но, я хоч кілька з них пригадаю. Про базік, лепетух, торохтіїв з осудом кажуть: «Довгим язиком тіль­ки полумиски лизати». Або: «Слово не полова, язик не помело». Тим часом людей розсудливих, стрима­них сприймають із повагою: «Хто мовчить, той двох навчить». Дуже цінується привітне, ґречне слово. А про зле спадають на думку такі приказки: «Гостре словечко коле сердечко», «Шабля ранить голову, а слово — душу»... Як бачиш, Тарасику, наша мова дуже мудра. Нею слід пишатися, берегти її і старанно вивчати...

    Тарасик уважно слухав, та неспокій не полишав його, і коли бабуся змовкла, він спитав:

— А що я хлопцям скажу? Ну, про бінокль?

— Я вважаю, що мужня, чесна людина мусить зізнатися, що через свою хвалькуватість сказала не­правду. І, звісно, вибачитися перед товаришами. Це, хлопче, буде тобі наука, бо, як кажуть, брехнею весь світ перейдеш, та назад не вернешся.