Тема: розповідь про кабанчика, який був чепурунчиком.

Головна думка: «Сміється той, хто сміється останній».

Мета: засудження нечупар, несправедливих намірів щодо інших.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Будова твору

План

1. Свині – жахливі нечупари.

2. Кабанець вдався чепурунчиком.

3. Замурзані родичі дратуються.

4. Хлівець, як острівець.

5. Недобрі помисли свиней.

6. Сміється той, хто сміється останній.

Персонажі: оповідач.

Розповідь ведеться від імені оповідача.

Оповідання вчить людей жити в чистоті, щоб їх не стосувалися примовки про свиней, також неприпустимо ображати когось тільки тому, що він не схожий на інших. 

Інша кінцівка, де поросята стали спільнотою (об'єднання, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами)

    Зрозуміли поросята, що не вдалося їм посміятися з кабанчика.

    А ще більше їх зацікавили ходулі. І чепурний кабанчик залюбки показує кожному, як їх майструвати.  

   Зовсім іншими стали свині. Коли побачать багнисько, то не лізуть у нього, а за ходулями спішать. Під дощем вмиваються, у бруд ніколи не залазять, багнюки на ходулях оминають, не лізуть ногами у корито. І поганих намірів до кабанчика більше не мають. Усі вони чепурунчиками стали.

    Тепер їхня свиняча група, немов спільнота.

ЧЕПУРУНЧИК

    Мабуть, ніхто не стане заперечувати, що всі свині — жахливі нечупари. Про це навіть багато примовок складено. Скажімо, не встигаєш ти ненароком замурзатися, а вже всі довкола починають кепкувати: «Ой, гляньте лишень на цього бруднулю! Ну, стеменний поросюк!». А коли ти їси, плямкаючи, або сьорбаєш голосно чи ляпнеш на скатерку стравою — неодмінно зауважать: «Хіба ти між поросят ріс, що по-людськи їсти не навчився?». Є й такі, що не люблять прибирати в хаті. То про них кажуть: ото живуть, як у свинюшнику!    Свині звикли, що про них така думка утвердилась, то з бруду й не вилазять. Бува, так у калюжі обталапаються, що стають чорніші за сажотрусів.

    А ось один кабанець із самого малечку вдався неабияким чепурунчиком. Він щодня мив свого п’ятачка та хвостика. Ніколи не ліз ногами в корито. І кожна щетинка на ньому аж лисніла.

    Це не могло не дратувати його завжди замурзаних родичів. «От іще виставляється! — казали вони. — Хоче бути між усіх нас найкращим. Ну, стривай! Ти ще похизуєшся!»

    І справді, за першого ж рясного дощу свині попроривали до кабанцевого хлівчика глибокі рівчачки, і по них набігло стільки води, що утворилося ціле море. Стоїть хлівчик, як острівець серед того моря. А свині порозлягалися довкруги, маніжаться в болоті, кувікають та рохкають вдоволено.

    Вийде, мовляв, наш чепурун за поріг та й обталапається по вуха. Ото буде сміху!

    А кабанець побачив, що проти нього недобре намислили, узяв дві палиці, змайстрував із них ходулі та й перебрів через багнисько, навіть ратичок не забруднивши.

    «Сміється той, хто сміється останній», — переможно сказав  він і пішов у своїх справах.

Чи вважаєш ти себе акуратною людиною