МОЯ БАБУСЮ, СТАРША МОЯ МАМО!
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді́ ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння́ у вузликах лежать...
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки!
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
(Ліна Костенко)
Тема: поетична розповідь про втрату бабусі.
Головна думка: «Моя бабусю, старша моя мамо!».
Мета: уславлення бабусь за їхню любов та піклування про онуків.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Художні засоби
Епітети: «молоді ума», «білої доріжки».
Уособлення: «ума не добіжать», «земля не вродить», «насіння лежить».
Метафора: «слід залиш», «в мені повік не одболиш», «старша моя мамо».
Перелічення: «Хоч слід, хоч тінь, хоч образ…».
Звертання: «Моя бабусю, старша моя мамо!».
Повтори: «хоч…, хоч…, хоч…», «час є в тебе, пізно, але є ж».
Риторичні оклики: «Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш!».
Гіпербола: «Земля без тебе ні стебла не вродить».
Кількість строф: три.
Вид строфи: катрен.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб.
|
хоч |
о |
зир |
нись |
по |
будь |
і |
ще |
хоч |
трі |
шки |
|
вже й |
час |
є |
в те |
бе |
пі |
зно |
а |
ле |
є ж |
|
|
звер |
ни |
до |
до |
му |
з бі |
ло |
ї |
до |
ріж |
ки |
|
ось |
наш |
по |
ріг |
хі |
ба |
не |
впі |
зна |
єш |
|
/U_/U_/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/U_/
/U_/U_/U_/U_/U_/U
/U_/U_/U_/U_/U_/
Римування: перехресне (АБАБ).
Точні рими: залиш – одболиш, вродить – бродить, добіжать – лежать, трішки – доріжки.
Щемливий вірш про втрату дорогої людини.
Подумки поетеса звертається до бабусі, називає її старшою мамою. Пекучий біль втрати передає окличними реченнями зі словами «не одболиш», «озирнись», «побудь», «зверни додому».
Вірш спонукає бути вдячним бабусям за їхню турботу, за життя не забувати про них, поки ще не пізно приділяти їм свою увагу.