ГЕЙ, НОВІ КОЛУМБИ Й МАГЕЛАНИ…
|
Гей, нові Колумби й Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть нас у мандри океани, Бухту1 спокою облизує прибій.
Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?
Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! В океані рідного народу Відкривай духовні острови! |
Геть із мулу якори іржаві — Нидіє2 на якорі душа!.. Б’ються груди об вітри тужаві3, Каравела в мандри вируша.
Жоден вітер Сонця не остудить, Півень землю всю не розгребе! Україно! Доки жити буду, Доти відкриватиму тебе.
Мріяти й шукати, доки жити, Шкварити4 байдужість на вогні!.. А якщо відкрию вже відкрите, — Друзі! Ви підкажете мені… |
1. Бухта — тут: невелика глибока затока.
2. Нидіти — вести безцільне життя, животіти.
3. Тужавий — щільний, тугий.
4. Шкварити — тут: пристрасно, азартно, з особливою силою робити що-небудь.
Тема: поетичне звернення до людей-мрійників відправлятися у мандри для відкриття духовних берегів.
Головна думка: «Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе».
Мета: заклик не бути байдужими до пізнання рідної землі, жити на благо України.
Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: патріотична.
Дата написання: 15 жовтня 1962 р.
Художні засоби
Епітети: «духовні острови», «вітри тужаві», «сподівання молоді», «рідного народу».
Уособлення: «кличуть у мандри океани», «бухту облизує прибій», «б’ються груди», «вітер … не остудить», «каравела в мандри вируша».
Метафора: «нові Колумби й Магелани», «вітрила наших мрій», «помістити … сподівання», «нидіє душа», «в океані … народу відкривай … острови», «Україно… відкриватиму тебе», «шкварити байдужіть».
Повтори (тавтологія): «відкрию вже відкрите».
Інверсія: «Кличуть нас у мандри океани», «Бухту спокою облизує прибій».
Риторичні запитання: «Хто сказав, що все уже відкрито?», «Нащо ж ми народжені тоді?», «Як нам помістити у корито наші сподівання молоді?».
Риторичні оклики: «Шикуйтесь до походу!», «Живи!», «В океані рідного народу відкривай духовні острови!», «Геть із мулу якори іржаві — нидіє на якорі душа!..», «Жоден вітер Сонця не остудить, півень землю всю не розгребе!», «Мріяти й шукати, доки жити, шкварити байдужість на вогні!».
Риторичне звертання: «Кораблі!», «Мрійництво!», «Жаго моя!», «Україно!».
Звертання: «Гей, нові Колумби й Магеллани».
Образи: мул (буденність, посередність), якорі іржаві (пасивність і байдужість), вітрила (рух), Колумби і Магелани (прогресивні особистості).
Кількість строф: шість.
Вид строфи: чотиривірш (катрен).
Віршовий розмір: п’ятистопний хорей.
|
геть |
із |
му |
лу |
я |
ко |
ри |
ір |
жа |
ві |
|
ни |
ді |
є |
на |
я |
ко |
рі |
ду |
ша |
|
|
б’ю |
ться |
гру |
ди |
об |
ві |
три |
ту |
жа |
ві |
|
ка |
ра |
ве |
ла |
в ман |
дри |
ви |
ру |
ша |
|
/_U/_U/_U/_U/_U/
/_U/_U/_U/_U/_
/_U/_U/_U/_U/_U/
/_U/_U/_U/_U/_
Римування: перехресне (АБАБ)
Точні рими: Магелпни – океани, мрій – прибій, відкрито – корито, тоді – молоді, походу – народу, живи – острови, іржаві – тужаві, душа – вируша, розгребе – тебе, вогні – мені.
У першій строфі ліричний герой звертається до молодих співвітчизників жити цікавим змістовним життям, мати мрії і здійснювати їх. Колумби і Магелани – це збірний образ таких молодих людей-відкривачів.
Друга строфа – це риторичні запитання про те, що ще не все відкрито, не треба ховати «у корито» свої сподівання.
Третя строфа – риторичний заклик відкривати «в океані рідного народу …. духовні острови», тобто жити на благо рідного народу, позбавлятися буденності, яка гальмує сподівання.
У четвертій строфі ліричний герой засуджує безцільне животіння, бо можна жити активним життям.
Палкі слова патріота своєї землі, наповнені надією на здійснення мрії про краще життя – звучать у п’ятій строфі.
У шостій строфі ліричний герой засуджує байдужість, закликає не боятися помилятися, і впевнено йти до мети.