Тема: розповідь про хлопчика і двох голубів.
Головна думка: «Посіяв байдужість — пожав зневагу».
Мета: заклик не бути байдужими, прихистивши когось – бери на себе відповідальність.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Доведення, що прочитали оповідання
Твір невеликого обсягу (одна сторінка) із життя одного персонажа (оповідача) про подію (хлопчик поселяє на даху свого будинку двох голубів), яка тривала декілька днів.
Будова твору
|
Зачин |
«Посіяв байдужість — пожав зневагу». |
|
Основна частина |
«Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка… » |
|
Кінцівка |
«Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів'я…» |
План
1. Що посіяв, те пожав.
2. Хлопчик зустрічає голубів.
3. Я забував годувати птахів.
4. Голуби сидять у сусідів.
5. Птахи не повернулися.
6. Не можна бути байдужим.
Головний персонаж: хлопчик.
Розповідь ведеться від імені оповідача (персонажа).
Хлопчик вчинив неправильно, коли впустив на дах голубів, але проявляв до них байдужість, забував годувати. Він не намагався розуміти їхню поведінку, безвідповідально поставився до птахів.
Думаю, що йому слід було прочитати, як можна піклуватися про голубів. Не забувати їх підгодовувати, намагатися розуміти їхню поведінку. Добре, що хлопчик зрозумів свою помилку, він пожалів про свій негарний вчинок. Це навчить його відповідальності, вимогливості, небайдужості.
Зрозуміло, що птахи не захотіли повернутися до хлопчика. Вони залишилися жити у голубнику сусідів, де про них добре піклувалися.
Другорядні персонажі дівчинка Оля і її тато допомагають розкрити характер і вчинки головного персонажа.
Цитатна характеристика хлопчика
|
Спостережливий |
«Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка» |
|
Гостинний, любить тварин |
«Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце» |
|
Годує птахів |
«Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці» |
|
Безвідповідальний у ставленні до тварин, самокритичний |
«А потім було так — коли погодую, а коли й забуду» |
|
Проявляє байдужість |
«Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів» |
|
Недогадливий |
«Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться» |
|
Зрозумів, що недобре ставився до птахів |
«Боляче мені стало» |
|
Намагався виправили свою помилку, але вже було запізно |
«Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли» |
ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ
Посіяв байдужість — пожав зневагу
Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.
Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так — коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.
А то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір'ї в сусідів, а маленька дівчинка Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.
Боляче мені стало. Кликав я голубів, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх — і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.
Що посієш, те й пожнеш, — говорить наше українське прислів'я. Посіяв байдужість — пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.