Тема: казкова розповідь про те, як золотоволоса дівчина віддячила чоловікові золотом у мішку.

Головна думка: «з того часу сім'я зажила за­можно й більше раділа гарній погоді та врожаю, ніж мішку золота».

Мета: заклик робити добрі вчинки без очікування вигоди, бути працьовитим  для забезпечення добробуту.

Рід літератури: епос.

Жанр: казка.

Вид казки: соціально-побутова.  

Ознаки казки

Казковий зачин: «Жили собі чоловік і жінка».

Слова-повтори: «сюди-туди».

Казкові елементи: золотоволоса дівчина.

Добро перемагає зло: добрі і працьовиті люди заслуговують на добробут.  

Будова твору

План

1. Жила собі багатодітна сім’я.

2. Чоловік допомагає золотоволосій дівчині.

3. Очікування мішка зі золотом.  

4. Сердитий чоловік розкидає пшеницю.

5. Золоті колоски виблискують на сонці.

6. Сім’я збирає перший врожай.

7. Урожаї золотої пшениці.

8. Пшениця цінніша за золото.

Головні персонажі: чоловік і золотоволоса дівчина.

Другорядні персонажі: дружина і діти.

Розповідь ведеться від імені автора.

Казка вчить робити добрі вчинки без очікування нагороди, бути працьовитими, розрізняти справжні цінності.

Казка засуджує очікування вигоди за добрі справи.

Цитатна характеристика чоловіка

ЗОЛОТА ПШЕНИЦЯ

    Жили собі чоловік і жінка. Мали вони стільки дітей, що й забували, котрого як звати. Цей чоловік дрова рубав у лісі й тим на хліб заробляв.

    Одного разу він ішов ранком на роботу й почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце й пішов на поміч. Дивиться — у болоті застрягла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг. Дівчинка подякувала йому й сказала:

— Як сонце буде заходити, я привезу Вам додому мі­шок золота.

    Попрощався чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав із радощів і поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні. Ледве дочекався обіду. Кинув сокиру й поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати до дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати й сердито каже чоловікові:

— Чому тебе треба зустрічати, коли ти йдеш додому з порожніми руками?

— Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щас­тя несу додому, — відповів чоловік.

    Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав роз­повідати, що вранці допоміг дівчинці, у якої карета за­стрягла в болоті. Вона пообіцяла привезти йому мішок золота. Усі дуже зраділи цій звістці.

— Насамперед побудую великий будинок, — каже чо­ловік. — У ньому буде дуже гарна веранда, а на підвіконнях цвістимуть різні квіти цілий рік. Біля хати розведу сад. А в саду поставлю вулики з бджолами, що приноситимуть лікувальний мед. Недалеко в долині буде ставок із ри­бою. Жінка й дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів віддам до школи. Кожний буде займатися улюбленою роботою.

    Усі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце вже мало заходити, батько закінчив. Першою отямилася жінка й сказала, що краще б чоловік додому карету при­ніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітру в полі. І золота немає, і пів дня згаяли.

     Але в цей час коло їхньої хатини зупинилася каре­та. З неї виглянула золотоволоса дівчинка й сказала, щоб чоловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали підстрибувати, а чоловік із радощів стояв на місці як стовп. Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.

     Чоловік ледве зняв із карети великий зав'язаний мі­шок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, ніби її вітром здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв'язав і бачить, що в мішку гарна пшениця.

      Лише тепер потрапив у біду чоловік. Уже не міг далі слу­хати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі й подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то, сердитий, порозкидав сюди-туди всю пшеницю. І пішов найматися десь служити.

      На другий рік повернувся додому. Коли став підходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кож­ному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це те золото, яке дівчинка дала. Справжнє та надійне золото.

      Дуже зрадів чоловік. Зайшов він до хати й просить жінку та дітей, щоб ішли з ним. Спочатку вони не хотіли, а потім пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблис­кували на сонці, то дуже зраділи й не могли вирішити, що з ними робити.

      Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно поко­сити, а потім дочиста помолотити й усе золото скласти в мішки. Усі працювали з великою охотою та радістю. Не залишили жодного колоска, піднімали кожну зернинку.

      Вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшени­цю та збирали добрий урожай. З того часу сім'я зажила за­можно й більше раділа гарній погоді та врожаю, ніж мішку золота.