Тема: розмова між Зозулею і Дроздом про пісню.

Головна думка: «працю полегшую співом»

Мета: робота — джерело радості.

Рід літератури: епос.

Жанр: байка.

Будова твору

Зачин: «Зозуля прилетіла до чорного Дрозда».

Основна частина: «Чи тобі не нудно?...».

Кінцівка (мораль): «Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця…».

План

1. Зозуля прилетіла до Дрозда.

2. Розмова птахів.

3. Працю полегшую співом.

Персонажі: Зозуля і Дрозд.

Розповідь ведеться від імені автора.

Байка вчить працювати так, щоб душа співала від радості.

Байка засуджує неробство.

ЗОЗУЛЯ І ДРІЗД

Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.

— Чи тобі не нудно? — питає його. — Що ти робиш?

— Співаю, — одказує Дрізд. — Хіба не чуєш?

— Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно...

— Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей

а працю свою полегшую співом.

***

    Зозуля прилетіла до чорного Дрозда.

— Чи тобі не нудно? — питає його.— Що ти робиш?

— Співаю,— відказує Дрозд.— Хіба не чуєш?

— Я співаю частіше від тебе, проте однаково нудно...

— Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам годую, бережу і вчу своїх дітей, а працю свою полегшую співом.

Сила:

Багато хто, занедбавши споріднену їм роботу, лише співають, п'ють та їдять. У сім гультяйстві вони терплять їдучішу нудьгу, ніж ті, хто працює без ослабу. Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ніколи нудьгувати: щодня він і працює, і відпочиває, і се про нього приказка: «Добрій людині щодня свято». Робота наша — джерело радості. А коли кого своя робота не звеселяє, той, звичайно, їй не родич і не її вірний приятель, але щось біля неї любить, і як не спокійний, так і не щасливий. Але немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Вона є голова, світло і сіль будь-якого окремого заняття... Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя. І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: «Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п'ю й їм для того, щоб жити».