Тема: міфічна розповідь про Сонце, яке щороку вмирає і народжується.
Головна думка: «… люди — віншувальники Коляди — зібралися у ватаги, котрі назвалися колядниками, і пішли з радісними співами від хати до хати».
Мета: розповісти про давнє походження традиції колядування, як пояснення зміни пір року.
Рід літератури: епос.
Жанр: міф.
Будова твору
Зачин |
«Сказав якось Сокіл-Род синові Білобога…» |
Основна думка |
«І зробив так Перун, і попливли по голубому небі пухнасті хмарини…» |
Кінцівка |
«Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені молодого золотоликого Божича…» |
План
1. Перун мусить прати небо.
2. Перший грім і дощ.
3. Літо й осінь на землі.
4. Радість Чорнобога і Мари.
5. Коляда стала Козою.
6. Віншувальники Коляди.
ПЕРУН І БОЖИЧ
Сказав якось Сокіл-Род синові Білобога:
— Ти є Перун. Мусиш прати небо. Тож візьми в пригорщу Живої Води й бризни на небо, аби на ньому утворилися дощові хмари.
І зробив так Перун, і попливли по голубому небі пухнасті хмарини. Тоді сказав Сокіл Перунові: «Удар стрілою в хмару, пусти дощу для людей». І вдарив стрілою в хмару Перун. Зблиснула блискавка. Загримів перший грім над полями. Полився життєдайний дощ на Землю. Знову впали на коліна люди, віншуючи Рода й Перуна. А Божич здіймався дедалі вище по небу, сіючи життя і радість на Землі. Лише під вечір, стомившись, спустився Божич на спочинок. З дня в день тепер світило Сонце. З дня в день зростав молодий Божич — тож дні довшали й довшали.
Добре врожаїлося на Землі. Улітку дні були найдовші, тепла — найбільше, тож Божич виріс як велетень. А коли люди врожай зібрали й осінь настала, то Божич почав старіти, зменшуватися, і дні ставали коротшими й коротшими, а ночі довшали й темнішали.
Тішився тоді Чорнобог із Марою, бо йшла люта війна між Чорнобогом і Білобогом, між світлом і пітьмою, між добром і злом. І Чорнобог задумав перемогти Світло. От і настала тоді найдовша ніч, у яку помер геть постарілий Божич. І зрадів Чорнобог. Він сказав Марі: — Біжи мерщій на Землю. І будь-що знайди Коляду, бо вона знову ходить вагітною, носить нового Божича в утробі своїй. Не дай йому народитися! Не дай з'явитися на світ сонячному світлу, що знищує нас. Маємо перемогти світло, аби вічна ніч настала.
І побігла Мара по Землі. Зустріла Коляду й стала гнатися за нею. І перетворилася вагітна богиня неба на Козу, і пробігла Мара повз неї, не звернувши уваги на рогату тварину. Оббігала Мара за ту довгу ніч усю Землю, та дарма...
Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені молодого золотоликого Божича. Народилося нове Сонце. Новий рік. Нове життя. Здійнявся Божич над Землею, а люди — віншувальники1 Коляди — зібралися у ватаги, котрі назвалися колядниками, і пішли з радісними співами від хати до хати, несучи попереду Звізду Ясну — зображення Божича — Молоде Сонце. А ще колядники несли із собою опудало священної тварини — Кози, котра щороку рятує Коляду від Мари.
1. Віншувати — вітати, поздоровляти.