Тема: міфічна розповідь про Сонце, яке щороку вмирає і народжується.

Головна думка: «… лю­ди — віншувальники Коляди — зібралися у ватаги, котрі назвалися колядниками, і пішли з радісними співами від хати до хати».

Мета: розповісти про давнє походження традиції колядування, як пояснення зміни пір року.  

Рід літератури: епос.

Жанр: міф.

Будова твору

План

1. Перун мусить прати небо.

2. Перший грім і дощ.

3. Літо й осінь на землі.

4. Радість Чорнобога і Мари.

5. Коляда стала Козою.

6. Віншувальники Коляди.

ПЕРУН І БОЖИЧ

    Сказав якось Сокіл-Род синові Білобога:

— Ти є Перун. Мусиш прати небо. Тож візьми в пригор­щу Живої Води й бризни на небо, аби на ньому утворили­ся дощові хмари.

    І зробив так Перун, і попливли по голубому небі пух­насті хмарини. Тоді сказав Сокіл Перунові: «Удар стрілою в хмару, пусти дощу для людей». І вдарив стрілою в хмару Перун. Зблиснула блискавка. Загримів перший грім над полями. Полився життєдайний дощ на Землю. Знову впали на коліна люди, віншуючи Рода й Перуна. А Божич здіймався дедалі вище по небу, сіючи життя і радість на Землі. Лише під ве­чір, стомившись, спустився Божич на спочинок. З дня в день тепер світило Сонце. З дня в день зростав молодий Божич — тож дні довшали й довшали.

     Добре врожаїлося на Землі. Улітку дні були найдовші, тепла — найбільше, тож Божич виріс як велетень. А коли люди врожай зібрали й осінь настала, то Божич почав старіти, зменшувати­ся, і дні ставали коротшими й корот­шими, а ночі довшали й темнішали.

      Тішився тоді Чорнобог із Марою, бо йшла люта війна між Чорнобогом і Білобогом, між світлом і пітьмою, між добром і злом. І Чорнобог задумав пере­могти Світло. От і настала тоді найдовша ніч, у яку помер геть постарілий Божич. І зрадів Чорнобог. Він сказав Марі: — Біжи мерщій на Землю. І будь-що знайди Коляду, бо вона знову ходить вагітною, носить нового Божича в утробі своїй. Не дай йому народитися! Не дай з'явитися на світ сонячному світлу, що знищує нас. Маємо перемогти світло, аби вічна ніч настала.

      І побігла Мара по Землі. Зустріла Коляду й стала гна­тися за нею. І перетворилася вагітна богиня неба на Козу, і пробігла Мара повз неї, не звернувши уваги на рогату тварину. Оббігала Мара за ту довгу ніч усю Землю, та дарма...

    Зблиснули з-за лісів і гаїв перші промені моло­дого золотоликого Божича. Народилося нове Сонце. Но­вий рік. Нове життя. Здійнявся Божич над Землею, а лю­ди — віншувальники¹ Коляди — зібралися у ватаги, котрі назвалися колядниками, і пішли з радісними співами від хати до хати, несучи попереду Звізду Ясну — зображення Божича — Молоде Сонце. А ще колядники несли із собою опудало священної тварини — Кози, котра щороку рятує Коляду від Мари.

^{1. Віншувати — вітати, поздоровляти.}