Тема: розповідь про ставлення козаків до хліба.
Головна думка: «обов'язково станеш справжнім козаком».
Мета: розповісти, що хліб завжди займав почесне місце на козацькому столі.
Рід літератури: епос.
Жанр: оповідання.
Доведення, що прочитали оповідання.
Твір невеликого обсягу (одна сторінка) про подію (розповідь про бувальщину) з життя двох персонажів (дідусь і онук), яка тривала недовго (одного дня).
Будова твору
|
Зачин |
«Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука…» |
|
Основна частина |
«Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю…» |
|
Кінцівка |
«А коли онук задрімав, він пішов тихенько до кухні, щоб скласти посилку та відправити її нашим українським козакам…» |
План
1. Дідусь і хворий онук.
2. Бувальщина про козаків.
3. Хліб на почесному місці.
4. Посилка для сучасних козаків.
Персонажі: дідусь та його онук.
Розповідь ведеться від імені автора.
Звукопис: «Кхе-кхе...».
ЗВІДКИ КОЗАКИ БРАЛИ СИЛИ ЗАХИЩАТИ НАШУ НЕНЬКУ?
Присів дідусь біля ліжечка свого хворого онука. Тільки осінь настала, а онук вже знову: «Кхе-кхе...». До своєї вечері ледь торкнувся, а хліба й зовсім не скуштував. Зітхнув дідусь, увімкнув нічник та й заговорив:
— Розкажу я тобі сьогодні не казку, а щиру правду повідаю. Ще з давніх-прадавніх часів підлі, люті вороги нападали на нашу чудову землю. Українські ліси та степи, річки та озера, мова солов'їна завжди наче кістка в горлі були нашим ворогам. Тому козаки постійно мусили захищати рідну землю від недругів. Отож, якби вони, як ти, свою вечерю на тарілці залишали, а хліба й зовсім не їли, хтозна... чи змогли б вони нашу неньку рідну до цього часу вберегти.
— Наші козаки їли хліб? — здивовано запитав хлопчина.
— Ато! — усміхнувся дідусь. — Саме хліб завжди займав почесне місце на козацькому столі. Та перш ніж сісти за обідній стіл, козаки обов'язково читали молитву «Отче наш». У молитві вони дякували Господу за те, що Він був з ними та вберіг їх від меча гострого та ворогів підлих. Потім українські вояки за знаком отамана куреня, який сидів на чолі столу, бралися до їжі. Набравшись сил, вони знову і знову гнали іноземних бусурманів з нашої землі!
— А якщо я буду їсти хліб, то стану козаком? — онук з повагою подивився на окраєць, який не так давно відклав вбік, узяв шматочок і з повагою надкусив його.
— От перестанеш кхекати, то й обов'язково станеш справжнім козаком, — пообіцяв дідусь.
А коли онук задрімав, він пішов тихенько до кухні, щоб скласти посилку та відправити її нашим українським козакам, які вже в наш час боронять любу неньку та солов'їну мову від підлих загарбників!