Тема: детективна історія про дівчинку Марійку Михайлову, яка допомогла розкрити злочин пограбування банку.

Головна думка: «Ма­рійка вміла відгадувати таємниці, розплутувати загадки, розв'язувати кросворди та викривати злочини. Тому до неї часто зверталася поліція — по допомогу».

Мета: логічні ігри розвивають допитливість та кмітливість.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (три сторінки) про одну подію (пошук злочинця, що пограбував банк) з життя декількох персонажів (Марійка, мама, поліцейський, касир, вихователька, злочинець), що тривала недовго (одного дня).  

Будова твору

План

1. Марійка Михайлова – кмітлива дівчинка.

2. Прийшов Майор Поліції.

3. Пограбовано банк.

4. Марійка збирає докази.

5. Розмова з Маріванівною.

6. Злочинця знайдено.

7. Бібліотекарі отримали зарплатню.

Головний персонаж: дівчинка Марійка Михайлова.

Другорядні персонажі: мама Марійки, поліцейський Майор Поліції, касир, найстаріша вихователька Маріванівна, злочинець жаднюга Петько Бджолярчук.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Марійки

Переказали оповідання від імені Майора Поліції.

    Живе в нашому місті дівчинка Марійка Михайлова. Вона вміє відгадувати таємниці, розплутувати загадки, розв'язувати кросворди та викривати злочини. Тому до неї часто звертається поліція — по допомогу.

    Коли Марійка сиділа за столом і робила уроки — саме завтра вона мала контрольну з математики — я, Майор Поліції, Марійчин знайомий, задзвонив у її двері. Уже не вперше до неї приходжу — і увесь час із якимось проханням.

    Я схвильовано переконав Марійку, що не можна говорити про якусь там контрольну, коли в місті скоєно жахливий злочин. Пограбовано банк! Злочинець забрав усі гроші. А завтра в усіх бібліотекарів — день зарплатні, вони прийдуть до банку по гроші А грошей і немає!

   Спочатку поліцейська машина проїхала всім містом і зупинила­ся біля банку, щоб оглянути місце злочину. Касир сказав, що злодій був у масці свині. Таке трапляється з грабіжниками. Вони надягають маску, аби приховати справжнє обличчя. Під килимком дівчинка знайшла речовий доказ – ґудзик.

    Потім Марійка з лупою дослідила тротуар перед входом у банк. Після огляду попросила відвезти її на вулицю Сирецьку. Там у одній пісочниці було стільки піску, що він просипався на стежку перед першим під'їздом. Марійка залізла в пі­сочницю і задумливо заходилася робити бабки. Опісля зайшла до першого під'їзду, щоб переписати прі­звища усіх мешканців. Потім попросила відвезти її до найстаршої виховательки у місті — Маріванівни. Так ми по ґудзику та піску змогли знайти злочинця. Ним виявися найжадібніший Петько Бджолярчук, який мріяв про новорічний костюм поросяти.

^{МАРІЙКА І ЖАДІБНИЙ ГРАБІЖНИК (скорочено)}

    ^{Була собі дівчинка, звали її Марійка Михайлова. Ма­рійка вміла відгадувати таємниці, розплутувати загадки, розв'язувати кросворди та викривати злочини. Тому до неї часто зверталася поліція — по допомогу.}

     ^{Якось Марійка сиділа за столом і робила уроки — саме завтра вона мала контрольну з математики. Коли це у двері задзвонили. Марійчина мама спершу спитала «Хто там?», потім відчинила двері, і з'ясувалося, що це прийшов Майор Поліції, Марійчин знайомий.    Він уже не вперше до неї приходив — і увесь час із якимось проханням.}

^{— Добридень, — сказав Майор Поліції. Він дуже хви­лювався. Його просто-таки було не впізнати. — Марійко! Потрібна твоя допомога.}

^{— Але ж у мене завтра контрольна, — мовила Марій­ка — А я ще не зробила уроки.}

    ^{Майор розхвилювався ще дужче:}

^{— Хіба можна говорити про якусь там контрольну, коли в місті скоєно жахливий злочин?!}

^{— То що трапилося? — спитала Марійка.}

^{— Пограбовано банк! — Майор Поліції геть почер­вонів від хвилювання — Злочинець забрав усі гроші. А завтра в усіх бібліотекарів — день зарплатні, вони прийдуть до банку по гроші. А грошей і немає!}

    ^{Марійка спохмурніла. Їй стало шкода бібліотекарів. До того ж вона сама була записана в три бібліотеки одночасно — бо любила читати.}

^{— Злочин слід викрити сьогодні ж! — мовив Майор Поліції.}

    ^{Марійка зрозуміла, що доведеться їхати, бо справа серйозна. Про всяк випадок вона перепитала:}

^{— Без мене ніяк не можна обійтися?}

^{— Що ти! — перелякано сказав Майор.}

    ^{І Марійка, зітхнувши, згорнула зошит.}

^***

    ^{Поліцейська машина проїхала всім містом і зупинила­ся біля банку. На ґанку стояв головний касир і плакав.}

^{— Пограбування здійснили жахливо, — сказав він крізь сльози.}

^{— Який вигляд мав злочинець? — спитала Марійка.}

^{— Він був як свиня, — відповів касир. — Тому що він був у масці поросяти.}

^{— Таке трапляється з грабіжниками, — сказав Ма­йор Поліції. — Вони надягають маску, аби приховати справжнє обличчя.}

^{— Маю оглянути місце злочину, — сказала Марійка. Вона витягла з портфеля велике збільшувальне скло й довго розглядала килим, на якому стояв злочинець. Відтак відгорнула край паласу — під ним був маленький ґудзик.}

     ^{Це доказ, — сказала Марійка. — Тобто річ, що допоможе знайти злочинця.}

^{— Таких ґудзиків повнісінько у кожній крамниці, промовив касир — Як ви знайдете злочинця за ґудзиком?}

^{— Побачимо, — відповіла Марійка. Вона вийшла на вулицю й заходилася розглядати тротуар перед вхо­дом до банку.}

^{— Наше щастя, що не було дощу, — мовила Марійка, ховаючи пакетика та збільшувальне скло. — І що тут не проїжджала поливальна машина. — Маю деякі міркуван­ня. Ось що. Відвезіть-но мене на вулицю Сирецьку.}

    ^{На вулиці Сирецькій було чимало будинків. Поперед одним будинком був дитячий майданчик, а в ньому пісоч­ниця, а в пісочниці було стільки піску, що він просипався на стежку перед першим під'їздом. Марійка залізла в пі­сочницю, витягла з портфеля відерце й совок і задумливо заходилася робити бабки. Урешті-решт Марійка встала, склала відерце й совок і зайшла до першого під'їзду. Там над списком мешканців горів тьмяний ліхтар. Марійка витягла з портфеля блокнот і ручку й переписала прі­звища усіх мешканців.}

^{— А тепер, — сказала вона Майору Поліції, — відведіть мене, будь ласка, до Маріванівни.}

    ^{Маріванівна була найстарішою вихователькою. Вона стільки років пропрацювала у дитячих садках, що, зда­ється, не було в цьому місті дорослого, якого вона не виховувала}

^{— Маріванівно… А чи у вас у групі були коли-небудь жадібні хлопчики?}

^{— Скільки завгодно, — відказала Маріванівна.}

^{— Якийсь колишній жадібний хлопчисько пограбував банк, — сказала Марійка}

^{— Чим я можу тобі допомогти? — нарешті спитала Маріванівна.}

    ^{Марійка витягла з портфеля список мешканців пер­шого під'їзду будинку на вулиці Сирецькій.}

^{— Маріванівно, хто з цих людей… із цих колишніх дітей був найжадібнішим у своїй групі?}

    ^{Маріванівна прочитала список і одразу сказала:}

^{— Звичайно, Петько Бджолярчук. Це був найжадібніший жадюга із тих, кого мені довелося бачити.}

^{— Чи не пам'ятаєте ви, яке вбрання було в нього на святі? — швидко спитала Марійка.}

^{— Авжеж, пам'ятаю, — здивовано проказала Марі­ванівна. — Вбрання зайця. Він мав шорти з круглим заячим хвостом і білу шапку з довгими вухами.}

^{— Десь я помилилася, — сумно мовила Марій­ка. — Доведеться починати все з самого початку. Вона вже зібралася йти, — адже на неї чекав Майор Поліції, а надворі вже вечоріло.}

^{— Зачекай, — сказала Маріванівна вже на схо­дах. — Я пригадала. Петькові Бджолярчуку ніколи не подобалося його карнавальне вбрання. Щороку він про­сив у мами костюм поросяти. І щороку мама відповідала, що їй і без того вистачає вдома свинства.}

^***

    ^{Марійка Михайлова подзвонила у двері квартири но­мер тридцять один. Двері відчинив здоровезний дядечко в спортивному костюмі.}

^{— Ви загубили ґудзика, — сказала Марійка і про­стягла ґудзик на долоні. — Ось він. Це ваш?}

^{— О, дякую, дівчинко! — вигукнув Бджолярчук. — Як вдало все склалося! Якби не ти, довелось би мені змі­нювати всі ґудзики на куртці, а це такі збитки.}

^{— Ти пограбував цілісінький банк, а заощаджуєш на ґудзиках, — дорікнула йому Марійка.}

    ^{Тієї ж миті з-за її спини з'явилася озброєна поліція на чолі з Майором. Не встиг Петько Бджолярчук й оком змигнути, як у його квартирі знайшли пістолет, мішок із грішми, куртку з відірваним ґудзиком і маску поросяти.}

^***

^{— Марійко, але як? — вражено розпитував Майор Поліції — Як ти здогадалася?}

^{— Дуже просто, — напівсонно бурмотіла Марійка на задньому сидінні поліцейської машини. — Пісок. Це лишень здається, ніби в усіх пісочницях він однаковий. Але він різний. Аби це зрозуміти, треба зліпити не одну сотню бабок. На черевиках Бджолярчука був пісок, тому що він мешкав у першому під'їзді та ходив повз пере­повнену пісочницю. Але справа в жадібності, бо розумний грабіжник не став би зізнаватися, що ґудзик — його! Це ж речовий доказ!}

     ^{Машина зупинилася біля Марійчиного будинку.}

^{— Дякую тобі, Марійко, — розчулено мовив Майор Поліції.}

^{— А математику я таки не доробила, — сказала Марійка сумно.}

^***

     ^{Наступного дня бібліотекарі отримали зарплатню, а Марійка — «дев'ять» із підсумкової контрольної. Проте вона не засмутилася.}