Тема: бабусина казка про Тепло для Даринки.

Головна думка: «І почалися ці дива відтоді, коли в їхньому домі оселилося Тепло».

Мета: застереження для людей цінувати Тепло.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання.

Твір невеликого обсягу (три сторінки) про подію (бабуся розповідає казку онуці) з життя декількох персонажів (бабуся, онучка), що тривала недовго (одного дня).

Будова твору

План

1. Бабусине прохання.

2. Слова не виходили з голови.

3. Дівчинка з друзями.

4. Казка про Тепло.

5. Спогад про дитинство.

Персонажі твору: дівчинка Даринка і її бабуся.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Даринки

Ознаки казки в бабусиній розповіді.

Казковий зачин: «Колись давно в одній».

Казкові імена: Тепло, Горобчик, Підсніжник, Сонце.

Персонажі: предмет і тварини наділені людськими рисами, вміють розмовляти.

Слова-повтори: «від хати до хати», «кінці з кінцями».

Трикратні дії: Тепло хотіло зігріти кота Персика, Горобчика, Підсніжник.

Добро перемогло зло: коли в домі поселилося Тепло, почалися дива.

Міркування, чому авторка так назвала оповідання.

   На мою думку, оповідання має влучну назву.

   У ньому йдеться про те, що бабуся розповідає онуці казку про Тепло. Ця неймовірна фантастична розповідь займає більшу частину твору. Коли Тепло поселилося у вдовиній хаті, почалися дива.

    Казка перекликалася з бабусиними спогадами її нелегке дитинство, коли  тепло і надія допомогли подолати труднощі.   

^{КАЗКА ПРО ТЕПЛО}

    ^{Даринка вдягнулася і вийшла надвір, щоб підсипати в годів­ничку трохи зерна. Вона приїхала до бабусі в село на зимові каніку­ли. Тут їй було цікавіше, ніж у місті. Можна кататися з гірки на санчатах, ліпити сніговиків, гратися із сусідськими дітлахами у сніжки, а також годувати птахів. Коли виходила надвір, почула з кімнати бабусин голос:}

^{— Даринко, не тримай довго двері відчиненими, бо з хати вийде тепло!}

    ^{Дівчинка зачинила двері. Та, поки годувала птахів, бабусині слова ніяк не виходили з голови.}

    ^{Потім друзі покликали її на вулицю, і до смерку вона гралася з ними в улюблені зимові ігри. І вже пізно ввечері, коли лягала спати, згадала про те, що цілий день хотіла запитати в бабусі.}

^{— Бабусю, а чому ти мені сказала, що тепло може вийти з хати? Хіба воно — живе? Хіба в тепла є ноги?}

    ^{Бабуся таємниче усміхнулася й відповіла онуці:}

^{— Не тільки ноги, дитинко. У тепла є і серце.}

^{— Як це? — здивувалась дівчинка.}

^{— Якщо тебе це так цікавить, розкажу тобі казку про Тепло.}

^{— Розкажи, мені дуже цікаво! — попросила Даринка.}

^{— Гаразд, тоді лягай у ліжко, заплющуй очі та слухай.}

    ^{Колись давно в одній сільській хаті, де жила велика дружна родина, оселилося Тепло. Воно зігрівало оселю і серця її мешканців протягом усього року, а найбільше — в холодну зиму. Родина була дуже вдячна Теплу за це, і воно почувалося щасливим від того, що приносить людям користь. Але одного ранку, визирнувши з печі. Тепло побачило, що господарі виносять із хати всі речі. Коли вже майже нічого не лишилося, вийшли і самі. Якийсь час Тепло тіши­ло себе надією на те, що люди повернуться в хату і що воно знову зігріватиме й оберігатиме їх від холоду. Але господарі більше не повернулися. Теплу стало дуже сумно і самотньо. Воно хотіло бути потрібним комусь. І тому вирішило залишити порожню хату.}

    ^{Надворі була рання весна. Світило сонечко, але ще дув холод­ний вітерець. На подвір'ї Тепло зустріло сусідського кота Персика.}

^{— Привіті Хочеш, я тебе зігрію? — запитало в нього.}

^{— Дякую, — відказав на те Персик. — Але мені не холодно, я маю теплу шубку.}

    ^{Сказав, скочив за паркан, а звідти подався на вулицю.}

    ^{Тепло стояло посеред двору й міркува­ло, куди йому піти. Ураз приземлився Горобчик.}

^{— Горобчику, а давай я тебе зігрію! — радісно звернулося Тепло до пташини.}

^{— Навіщо мене гріти? — здивовано відказав Горобчик. — У мене ж є тепле пір'я. Мені навіть взимку не холодно!}

    ^{Тепло сумно опустило голову й пішло з двору. Незабаром воно опинилося в лісі. Там, на галявині, серед розталого снігу, Тепло побачило маленьку білу квіточку. То був Підсніжник.}

^{— Підсніжнику, тобі, мабуть, холодно. Хочеш, я тебе зігрію?}

^{— Не треба, мене гріють промені весняного Сонця, мені виста­чає їхнього тепла, — відповів Підсіжник.}

    ^{Тепло ще більше засмутилося. Невже воно нікому більше не потрібне? У відчаї воно подалося світ за очі. Довго ходило, аж поки не прибилося до якогось незнайомого села. Уже був вечір. Тепло почало блукати від хати до хати, зазираючи в ті вікна, де світилося світло. Скрізь були люди. І всі вони здавалися щасливими. А голов­не — усім їм було тепло. Лише в одній хаті замість світла тривожно тріпотіло полум'я самотньої свічечки.   Тепло вирішило зазирнути туди.}

     ^{На ліжку лежала маленька дівчинка, закутана в пухову хустку й укрита двома ковдрами. А над нею схилилась мама. Було видно, що дівчинка хвора.}

^{— Мамо, мені холодно, — тремтіла мала.}

^{— Знаю, доню, — крізь сльози відповідала мати. — Але ті запа­си дров, які ще торік зробив твій тато, уже закінчилися. А купити нові — нема за що. Ти ж знаєш, відколи тато помер, ми ледве зводимо кінці з кінцями. До лісу по хмиз я теж не можу піти, бо страшно залишати тебе саму вдома. А чекати на допомогу немає від кого. Людям байдуже до чужої біди.}

    ^{Теплу стало шкода вдови з маленькою дівчинкою. І воно вирі­шило допомогти їм. Постукало у вікно. Жінка відчинила двері, але нікого не побачила на порозі. Тим часом Тепло прошмигнуло в хату й наблизилося до дівчинки.}

^{— Мамо, що сталося? — запитала мала.}

^{— Нічого, доню. То мені здалося, що хтось постукав у вікно. Але немає нікого, — зітхнула жінка.}

^{— Ні, мамо, то ж до нас прийшло Тепло! Хіба ти не відчуваєш, як тепло стало в хаті? — радісно вигукнула дівчинка, скидаючи з себе ковдру. Вона скочила з ліжка і побігла в куток, де стояв кошик з іграшками.}

^{— Ай справді, наче враз потеплішало, — і собі здивувалася ма­ма, розминаючи закоцюблі від холоду пальці.}

    ^{Наступного дня вона дістала зі скрині полотно, узяла голку з ниткою і сіла шити сорочку, щоб продати на ярмарку й за виру­чені гроші купити своїй доні щось смачненьке.}

    ^{А Тепло тішилося, що нарешті комусь стало потрібним. І від­тоді воно назавжди оселилось у хаті бідної вдови.}

    ^{Поки бабуся розповідала казку, Даринка солодко заснула. Вона всміхалась уві сні, бо їй було тепло і радісно.}

    ^{І бабуся теж усміхалася, дивлячись на свою онуку. Не вірилося їй, що колись і сама була такою ж маленькою дівчинкою. Тільки її дитинство було значно важчим і похмурішим, ніж Даринчине. У неї рано помер батько, а мама тяжко працювала, щоб заробити якусь копійчину на прожиття. Та все ж таки і в її житті траплялося чимало добрих див. І почалися ці дива відтоді, коли в їхньому домі оселилося Тепло.}

Розповідь про бабусю

Невидумане  оповідання з родинних переказів