Тема: розповідь про те, як Настуня підготувалася до святкування Нового року. 

Головна думка: «Якщо свято когось обминає, його треба зробити самим».

Мета: заклик допомагати батькам.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (на три сторінки) про подію (Настя готується до зустрічі Нового року) з життя трьох персонажів (Настя, її мама, батько), що тривала недовго (три дні).

Будова твору

План

1. Настуні невесело.

2. Розмова зі скляним лісовичком. 

3. Чай для хворої матусі.

4. Настуня готується до Нового року.

5. Тато повернувся з відрядження.

6. Дідусь-лісовичок на гілці ялинки.

Головний персонаж: дівчинка Настуня.

Другорядні персонажі: мама і батько.

Розповідь ведеться від імені автора.

Вибрали та обґрунтували, яке прислів’я могло б бути заголовком до твору.

  На мою думку, прислів’я «У своєму домі і стіни допомагають» може бути заголовком оповідання.

  Коли Насті треба було приготувати чай, дівчинка згадувала, як вдома цю роботу виконувала мати. Вона приготувала такий самий чай, яким раніше мама лікувала її саму. Дівчинка весь час чекала, що іграшковий лісовичок їй допоможе. А без його допомоги, просто повторювала все так, як раніше робила мати для неї.

   Отже, можна сказати, що в рідному домі їй і стіни допомагали.

Цитатна характеристика Настуні

^{ТРИ ДНІ СТАРОГО РОКУ}

     ^{Настуня сиділа на кухні сама. Скоро Новий рік, а їй, проте, нітрохи не весело. Тато у своїх важливих справах поїхав аж на Кавказ, мама захворіла. Учора вона ходила з Настунею по ялинкові іграшки й, видно, застудилася. Що ж це буде за свято?! А дідусь-лісовичок з учорашніх покупок стоїть на підвіконні і знай поблискує зеленою бородою, ще й підморгує.}

^{— Не моргай. Ти не справжній, ти скляний, — прошепотіла Настуня. Дідусь-лісовичок нахмурився. «Начеб образився?» — здивувалася мала. А що вона не любила, аби хто-небудь гнівався, то мовила:}

^{— Я не хотіла тебе скривдити. Я просто не чула, щоб справжніх лісовиків продавали в магазині іграшок.}

     ^{І тут, уявіть собі, лісовичок заговорив.}

^{— Ти даремно журишся.}

^{— Зовсім не даремно. У мене, мабуть, не буде новорічного свята...}

^{— Ну-ну, не кисни! Усе можна легко поправити: якщо свято не хоче приходити, треба зробити його самій!}

^{— Свято? Зробити? — не повірила Настуня. Але лісовик вів далі:}

^{— Найперше потурбуйся про маму. Їй треба лежати. А ще напувай її чаєм з ось цієї чашки, — він показав на блакитну чашку на столі, і золота іскорка з чарівної палички впала прямісінько туди.}

^{— Пам'ятай тільки, що чай ти повинна готувати сама, — казав лісовичок. — А ще...}

     ^{Він ураз замовк, бо двері прочинилися і до кухні увійшла мама.}

^{— Ти, Настуню, певно, голодна? — спитала вона.}

    ^{Дівчинка хотіла було попросити, щоб мама налила молока, але згадала, що їй тільки-но говорив лісовичок.}

^{— Ні-ні, мамочко, — сполошилася во­на. — Ти лягай, тобі треба одужувати, а я все сама візьму.}

    ^{І вона зачерпнула собі молока. «А чай? Як бути з чаєм?» — подумала Настя, адже заварювати чай їй ніколи не доводилося. Але чарівна іскорка впала в чашку, — мабуть, уся сила в ній, а отже, і в чаї з цієї чашки. Дівчинка поставила на вогонь чайник з водою, знайшла в шафі липовий цвіт, бузину — те, що мама заварювала їй під час застуди. Потім у настояний на зіллі чай вона додала малину — все точнісінько, як робить мама! — і в блакитній чашці понесла його хворій матері.}

    ^{Мама здивувалась, але й повеселішала. «Справді чай допома­гає», — подумала Настя.   Шкода, що лісовичок не встиг розказати, що вона мала б зробити ще. Дівчинка вийшла на кухню і довго дивилася на нього, але він навіть не підморгував. «Мабуть, сьогодні вже пізно, тому він мовчить», — вирішила Настуня і сама роз­стелила своє ліжечко.}

    ^{Уранці Настя пішла в магазин, адже мамі не можна вставати. Вона весь час чекала, що лісовик ось-ось обізветься до неї, але той уперто мовчав, і якби мамі не легшало від чаю з зачарованої чашки, то дівчинка, мабуть, подумала б, що вся та вчорашня розмова їй примарилася.}

     ^{Але все-таки про які справи чарівничок не встиг сказати? Може, підмести в кімнатах? Адже не годиться, щоб Новий рік — і неметена хата.}

     ^{Настуня взялась до роботи. Вона витерла пилюку, склеїла роз­кидані книги, полила вазони. День минув швидко-швидко, і не було часу чекати, щоб дідусь-лісовик продовжив обірвану розмову.}

    ^{Тільки коли ввечері дівчинка поралась на кухні, їй здалося, що він задоволено усміхнувся.}

     ^{І ось настав останній день старого року. Сьогодні до всіх приходить свято, всюди засвічуються ялинки... І в Настуні засвітиться, аякже! Їхній сусід допоміг занести ялинку з балкона, встановив її в хрестовині.}

      ^{А вже скляні кульки, гірлянди Настя розвісить і сама. Вона й свого лісовичка почепила на лапатій гілці.}

     ^{Коли звечоріло, дівчинка накрила стіл білою скатертиною, увімкнула електричні гірлянди, і в хаті стало зовсім по-святковому!}

     ^{Тут у двері подзвонили. Настуня кинулась відчиняти, аж то — тато! Повернувся з відрядження.}

^{— З Новим роком! — підхопив він Настуню на руки. — Як ви тут з мамою?}

^{— Добре, — сказала Настя. — Тільки мама трошки прихворіла.}

^{— Ні, я вже здорова! Доня мене вилікувала, — засміялася ма­ма. Вона тримала в руці блакитну чашку, з якої щойно допила чай.}

    ^{Потім усі троє сиділи за святковим столом, Настуня ласувала мандаринками, хурмою, солодким ізюмом та іншими гостинцями з Кавказу. За синіми вечоровими вікнами тихо падав новорічний сніг, а в хаті ялинка пахла живицею, сяяла жовтими, рожевими, блакитними вогнями, і серед тих веселих вогників знай похиту­вався на гілці дідусь-лісовичок. «Якщо свято когось обминає, його треба зробити самим», — говорили його хитро примружені очі.}